Розвиток громад

Фольклорний фестиваль "Бессарабська міліна" відбувався у Кам'янці Одеської області і мав на меті популяризацію сільського зеленого туризму - альтернативного відпочинку та перспективного бізнесу для українців. На запрошення Національного прес-клубу реформ побувала на фестивалі і я.

Міліна - це національна болгарська страва, що нею частують найдорожчих гостей, а їх на Бесарабщині віднині буде ще більше, бо тут зелений туризм розвивається над швидкими темпами. Саме цій темі і була присвячена конференція, що відбулася у Кам'янці з ініціативи Асоціації фермерів "Придунав'я" за підтримки Всеукраїнської громадської організації "Спілка сприяння розвитку сільському зеленому туризму".

Місце було обрано не випадково: народні традиції у цьому багатонаціональному краї, де пліч-о-пліч живуть українці, болгари, румуни, гагаузи і молдавани - традиції тут такі ж ароматні, як добре вино, і такі ж соковиті, як свіжовипечена міліна. Цією стравою під час фестивалю частували всіх гостей і учасників фестивалю. Щоб не перераховувати поіменно тих, хто приїхав на фестиваль поділитися своїм досвідом і послухати інших, зазначу лише, що у Кам'янку прибули голови фактично всіх обласних осередків "Спілки сприяння розвитку сільському зеленому туризму", журналісти, підприємці, представники влади.

За словами Володимира Васильєва, голови Всеукраїнської Спілки: "Найголовнішими питаннями розвитку сільського зеленого туризму є створення сприятливих правових умов, розробка механізмів кредитування селян, методична підготовка господарів та поширення інформації про українське туристичне село". Наразі декілька проектів Спілки сприяння розвитку сільському зеленому туризму фінансує Фонд Євразія.

Але що ж таке взагалі сільський зелений туризм? У Законі України "Про особисте селянське господарство" це поняття пояснюється так: "...Господарська діяльність, що проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально... з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції і реалізації її надлишків та надання послуг із використанням особистого майна..." Тобто у садибі, в якій мешкає одна родина, може бути виділена кімната чи дві, у яких за певну суму грошей проживатимуть туристи. От тільки чим, запитаєте ви, відрізняється такий спосіб заробляння грошей від звичного нам курортного варіанту, коли люди орендують у Криму чи на Одещині кімнати і будинки?!

А різниця є, та ще й велика, бо господар зеленої садиби мусить не тільки подбати про комфорт відпочиваючого, а й показати йому народні ремесла, навчити дітей ловити рибу чи вишивати, а дорослих - ходити на полювання, пекти хліб чи працювати у кузні. От тільки таке розмаїття можливе у разі, якщо все село, вся громада працює разом: хтось гарно вишиває і може навчити приїжджих з міста, інші тримають коней, влаштовують народні гуляння чи просто постачають туристам сувеніри. За словами голови осередку Спілки сприяння зеленому туризму із АР Крим, Наталі Гордецької, дуже гарно співпрацюють вони, наприклад, із людьми, чиї можливості фізично обмежені.

Було чим похвалитися і кіровоградцям, хоча наш обласний осередок Спілки під назвою "Лелека" існує не так давно. Вже зараз у Новоархангельську, Знам'янці та інших селах є садиби, що приймають на відпочинок гостей. Як зазначила Лариса Сорока, голова осередку, Закону "Про особисте селянське господарство" вони чекали давно, адже тепер на державному рівні встановлено, що діяльність, пов'язана із веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності. І для кіровоградців, і для жителів інших міст це має стати гарним стимулом до розвитку. У планах же пані Лариси провести наступне свято "Козацькі забави" під егідою сільського зеленого туризму. У своєму інтерв'ю Анатолій Абрамов, заступник начальника обласного управління фізичної культури, спорту та туризму, підтвердив цей намір.

Зрештою, універсальним рецептом до відродження українського села вважає сільський зелений туризм і голова Асоціації фермерів "Придунав'я" Раїса Волік - господиня свята, що відбулося на Бесарабщині. Наразі тут налагоджені зв'язки по обміну інформацією та досвідом із Польщею завдяки підтримці Польсько-Американсько-Української Ініціативи про Співпрацю. А це означає партнерство і подальший розвиток галузі.

* - НДО-Інформ №9(21) вересень, 2003

Нещодавно «Фундація прав людини» при фінансовій підтримці Посольства Королівства Норвегії в Україні провела у Кіровограді IV Всеукраїнську Літню Школу-тренінг, присвячену технологіям моніторингу прав людини. Ця тема є актуальною для НУ О, оскільки моніторинг є першим кроком до реалізації будь-якого серйознішого проекту.

"Фундація прав людини" діє на теренах України вже більше трьох років. Зареєстрована як громадська організація ФПЛ пріоритетом своєї діяльності бачить просвітницьку роботу у царині практичного право захисту. За словами Євгена Фоміна, виконавчого директора Фундації, навчання - це перший крок до здійснення найсерйозніших проектів. А щоб зважити, наскільки системно підходить до освіти, як своєї основної діяльності, сама Фундація, можна поглянути на список вже здійснених нею проектів: у 2001 році в Харкові було здійснено перший проект - Літня Шкода-тренінг з практичного правозахисгу для молодих лідерів НУО, а вже наступного літа у Кіровограді за підтримки пройшла Друга школа "Захист прав меншин".

За підтримки Посольства Фінляндії в Україні протягом 2002-2003 років тренери ФПЛ попоїздили по всій державі, проводячи серію семінарів на тему "Захист прав людини та активна громадянська позиція" для представників регіональних НУО за підтримки Посольства Великобританії та Північної Ірландії. Йшов час і Третя школа 2-го рівня складності "Глобалізація, суспільні конфлікти та права людини" відбулася у Кіровограді за підтримки перевіреного партнера - Європейської Молодіжної Фундації. А оскільки сил і бажання працювати у фахівців ФПЛ завжди чимало, то цього ж літа Фундація провела Четверту школу з питань моніторингу прав людини за підтримки Посольства Королівства Норвегії в Україні. І спроба, треба сказати, була успішною.

Так, на думку учасника тренінгу Марини Віннік, лідера НУО "Дитячий альпійський рух України", вміння проводити моніторинг знадобиться їй і як діячу громадського сектору, і як людині, що живе в інформаційну епоху. На її думку вміння оцінювати ситуацію, бачити причини і результати певних соціальних та економічних явищ, а ще – робити з того певні висновки, просто необхідно. А моніторинг, як заплановане дослідження певного сектору нашого життя з метою опису реальної ситуації, виявлення причин порушення прав людини та знаходження шляхів виходу із цієї ситуації, чи не найкращий для того інструмент. Також на семінарі ФПЛ йшлося про механізми побудови на Україні громадянського суспільства. Взагалі школа мала третій рівень складності, а отже передбачала попередню обізнаність його учасників щодо концепції прав людини і міжнародних та національних стандартів право захисту. Оскільки відбір учасників Тренінгу проводився на конкурсних засадах. У результаті із більш, ніж восьмидесята аплікантів до Кіровограда приїхало двадцять представників молодіжних організацій, що діють у царині захисту громадянських прав та громадянської освіти. Наше місто вітало мешканців Харкова, Черкас, Ужгорода та інших міст України. Як згадують учасники семінару, особливо цікавим процесом знайомства із Кіровоградом для них стало живе спілкування з кіровоградцями на вулицях міста під час анкетування.

Справа в тому, що після того, як юнаки та дівчата отримали теоретичні знання про методи проведення моніторингу, молодь мала практичне завдання спроектувати та провести три оглядових моніторингу з актуальних тем, які формулювались як: "Право людини на працю", "Право людини на чисте довкілля" та Права меншин: людей, що живуть з ВІЛ/СНІД". У творчому процесі дівчата і хлопці розставили свої пріоритети: одні цікавились обізнаністю студентів педагогічного університету із шляхами поширення ВІЛ, інші допитували фахівців управління екології про якість питної води, а учасники третьої групи - керівництво міського Центру зайнятості про безробіття серед молоді Кіровограда. У зв'язку з цим хочеться подякувати спеціалістам перерахованих установ, керівництву бібліотеки для юнацтва імені О. Бойченка, ТІМО "Відкриті двері" і регіональному представнику Всеукраїнської мережі ЛЖВ, які допомагали учасникам досягти майстерності.

Ще багато можна говорити про семінар, але головне - участь у ньому принесла користь і лідерам молодіжних організацій, і самим організаторам, і партнерам, тому фундація планує і далі проводити школи - тренінги з питань практичного право захисту для молоді.

Фундація прав людини: бульвар,

Праці, 10 -53, місто Київ, 02094. тел./,
факс: + 044 558-36-01,
е-таіl: ukrhrf@ukr.net

* - НДО-Інформ №9 (21) вересень, 2003

В перші вихідні жовтня Кіровоградською асоціацією жінок - підприємниць для учасниць проекту програма інтерактивного навчання та розвитку жінок" було проведено осінню школу.

Програма спрямована переважно на студенток та безробітних. Адже в тих і в інших майбутнє ще не визначено. Щоб влаштуватись в житті гарно, потрібно мати не лише освіту, а й додаткові навички, які б допомагали свої знання реалізувати. Відтак на попередніх семінарах учасниці проекту усвідомлювали свої сильні сторони, формували лідерські якості, вчилися мистецтву презентації. Під час осінньої школи йшлося про те, як знайти собі місце роботи та успішно пройти співбесіду. Серед тих, хто прийшов поділитися досвідом були фахівці саме тих служб, які займаються працевлаштуванням, розробляють комплексні програми зайнятості. Були серед гостей і лідери громадських організацій, які представляють інтереси бізнесменів і вже досягай чималих професійних успіхів. Всі разом вони допомогли слухачам осінньої школи з'ясувати для себе загальний стан справ та виявити ті можливості, які існують зараз на регіональному ринку праці. Серед учасників семінару була і координатор Канадсько-Українського тендерного фонду Лариса Магдюк.

За 2 роки роботи в Україні фонд вже підтримав близько 50 проектів. Один з них - Кіровоградської асоціації жінок-підприємниць. Як вважає пані Магдюк, ця програма буде корисною для жінок нашого регіону, оскільки в ньому, рівно як і в інших є певні тендерні проблеми. На її думку проведення тренінгів та надання інформації зможе допомогти всім, хто вирішив знайти собі нову нішу в житті, розпочати власний бізнес чи продовжити професійну підготовку на більш високому рівні.

В програмі інтерактивного навчання заплановано ще З теми. Кожна з них для учасниць проекту є не тільки цікавою, а й необхідною. Хоча, як каже керівник проекту Олена Баранова, вже зараз в самооцінці жінок відчуваються суттєві зміни. Отож в подальшому працевлаштуванні слухачок в Асоціації переконані. Так само, як і в тому, що у вирішенні громадських питань усі учасниці проекту відтепер братимуть активну участь.

* - НДО-Інформ №10 (22) жовтень, 2003

Ефективність роботи механізмів науковці визначають коефіцієнтом корисної дії. По відношенню до громадських стосунків таких показників ще не вигадали, але якщо йти по аналогії, то у однієї людини коефіцієнт суспільної активності навряд чи перевищить відповідний показник колективу, тобто громади. Хоча б тому, що поле діяльності однієї людини носить обмежений характер, в той час як громада може все. Принаймні так вважають фахівці ЗУРЦу - Західноукраїнського ресурсного центру. До Кіровограду вони приїздили аби взяти участь в розробці програм ЦПТІ, про які ми розповіли у статті "Професійна освіта для НДОшників". Вже декілька років ЗУРЦ спеціалізується на розвитку громад і має в цій сфері неабиякий досвід. Не скористатися такою нагодою організатори просто не могли. В рамках 1 семінару в обласній юнацькій бібліотеці ш. Бойченка відбувся круглий стіл по  розвитку громади. Зрозуміло, що головними експертами на ньому виступали гості. Про своє бачення ролі громади в сучасному суспільстві ми попросили розказати президента Західноукраїнського ресурсного центру Василя Полуйка.

- Василю, перше питання буде традиційним: з чого починався ЗУРЦ і чому, саме громадам Ви приділяєте таку велику увагу?

Починали ми в 95-у році і то був якийсь період становлення, а от вже в 97-у ми чітко акцентували свою увагу на громадських організаціях: допомагали реєструвати, створювати, виживати... Чи то навчання, чи то технічна допомога, надавали всіляку інформацію проводили консультування. І от треба зазначити, що ми все це робили, але разом з тим, вже тоді почала простежуватися тенденція, що кількість громадських організацій зростає, але кількість людей, в них задіяних, чомусь зменшується. Тоді стало питання про те, що щось робиться не так. Тобто, якщо говорити про громадянське суспільство, то від кількості громадських організацій воно, виявляється, не залежить. Громадянське суспільство залежить від чогось іншого, ніж просто від кількості громадських організацій. То був момент пошуку. В тому ж 97-у році у Львові відбувається круглий стіл „що таке громадянське суспільство?". Зібралися тоді представники львівських організацій, київських, наші канадські партнери, ну і постало питання - що ж таке громадянське суспільство і від чого воно залежить. Почали говорити про це і хтось задав риторичне питання: чи було громадянське суспільство в радянському Союзі? Першою була відповідь, що якщо ми зараз тільки будуємо громадянське суспільство, то в Радянському Союзі, його тим більше не було. Але наші канадські партнери звернули нашу увагу, що ті моменти, коли люди допомагають один одному чи то в селі, чи то в місті, що це і є елементами громадянського суспільства. І якби хтось з політологів пояснив би функції громадянського суспільства, то виявилося б, що основною його характеристикою є капітал. Соціальний капітал базується на довірі. Це рівень довіри один до одного, до якихось інституцій, організацій. Власне, все створення громадянського суспільства базується на довірі. От тоді, нам і стало зрозуміло, що можливо саме в цьому напрямку нам і потрібно щось робити. Тобто почати будувати цю довіру, довіру один до одного, а можливо і до самого себе. Відтоді у нас розпочався великий проект по розвитку громадянського суспільства в Україні. Реалізувався він нами разом з нашими канадськими партнерами. З канадського боку це був Інститут Калгарі і організація „Чотири світи". Вони запропонували нам свою філософію. Від них ми навчилися філософії розвитку громади, підходів до неї. І скажемо так, що з 1998 по 2002 рік ми вчилися самі і вже починали працювати, пробувати застосовувати ці знання, які набули, і можна сказати, що вже з 2002 року ми відчули, що можемо далі поширювати цей досвід по розвитку громади. Розвиток громади для нас є ключовим напрямком нашої діяльності і всі наші програми, наші проекти сфокусовані на розвиток громади в тій чи іншій формі. Що таке громада ми трактуємо в широкій формі, в широкому розумінні. І громадська організація може бути громадою і політична партія, і територіальна громада, і національна, і церковна. Все це робота з громадами. Якщо говорити про якісь напрямки, по яких ми зараз працюємо, то це: робота з сільськими головами, розбудова сільських громад. У нас починається тісна співпраця з церквою, і ми провели з ними школу мирянського лідера". Вчили мирян, оскільки вони працюють в громадах, розбудовувати ці громади, церковні громади. І це дає свої результати. Звичайно, це не означає, що ми відкинули роботу з громадськими організаціями, ми з ними і далі працюємо. Активно проводимо навчання, але знову ж таки, ми акцентували свою увагу на тих громадянських організаціях, які представляють собою такі собі міні громади. Тобто це не якісь там аналітичні центри, бо ми вважаємо, що вони самі собі дадуть раду. А ті громадські організації, які є громадами, це і є наша цільова група, з якою ми і далі збираємося працювати як з громадськими організаціями.

- На вашу думку. Василю, що може громада і яких результатів вона може досягти?

- Як кажуть, гуртом і батька бити легше. Є і ще одна приказка. Ґї суть полягає у тому, що хтось може бути мудрішим за когось, але нікого немає мудрішого за всіх нас. Мудрість належить громаді. І виходячи з усього цього можна констатувати, що громада є все. Тому, коли з'являється довіра один до одного, коли з'являється віра у власні сили, то на шляху ніяких перешкод вже не буває. Тобто вони є, але здаються дрібними сходинками, які можна легко переступати. А якщо правильно сформулювати, це ті цілі, яких ми хочемо досягти. Цілі можуть бути різні. Це може бути прибирання свого населеного пункту чи упорядкування свого багатоповерхового будинку, чи це громадянська позиція на виборах, будь-що, все залежить від того, що об'єднало і створило цю громаду. У відповідності до цього вони ставлять для себе якісь цілі і досягають результатів.

- Вивчити людей будувати громаду і напевне бачити ті зміни, що в громадах відбуваються... Чи схоже це зараз на ті відносини, що були за часів Радянського Союзу?

- Як на мене, у Радянському Союзі були дві речі, що заважали громадянському суспільству розвиватися.

Першою є страх. Вся тоталітарна система працювала на те, щоб виробити страх у пересічного громадянина. І власне страх є найбільшим руйнатором довіри. Людина не довіряє тому, чого боїться. Боїться, що її можуть ошукати, боїться, що її використовують, що нею маніпулюють. Є багато різних страхів. Уся тоталітарна система трималася на страху. Друга проблема - стереотип „хтось за мене має це зробити". „Не я це маю зробити, щоб мені стало легше, а хтось". Чи держава, чи громадська організація - не має значення. Але всі очікують, що хтось прийде і зробить, а від мене нічого не залежить. Власне в створенні громад, де відбуваються якісь процеси, найбільша загроза, це коли громада ставить перед собою завищені цілі, хоче відразу реалізувати дуже великий проект, програму чи щось на зразок того. Чим більше проект, тим більше загроза того, що він може не вдатися. Особливо, коли громада тільки-тільки формується і в ній тільки з'являється довіра. Великі стрибки краще не робити. Краще маленькі кроки. Зробили цей крок - закріпили довіру, після цього можна відсвяткувати цю перемогу і тоді робити наступний крок. Але не відразу ставити собі якесь грандіозне завдання. Тоді точно з'явиться страх, що щось може бути не так і все поламається.

- А як ви взагалі бачите майбутні громади? Наскільки перспективною може бути така модель розвитку суспільства?

- Я думаю, що десь має бути місце індивідуалізму.

Я боюсь заглядати на декілька років вперед, але дай Бог побудувати такі осередки, щоб там функціонувала ота прозорість, відкритість, звітність. Ну, наприклад, якщо збираються нумізмати. Обирають голову свого товариства, формують правила гри, за якими вони обмінюються монетами, купують, чи збирають. То вони знають, що для того, щоб все було добре, треба дотримуватися певних процедур. Створювати правила, дотримуватися їх і тоді все буде гаразд. Те саме відбувається, коли вони повертаються в свої міні громади, територіальні громади. Вони переносять туди певні традиції. Те, що згідно з їхнім досвідом там має бути: процедури, підзвітність, виборність.

- Тобто така схема має працювати починаючи з територіальної громади і закінчуючи всією державою?

- Головне, щоб створити таке середовище, щось на зразок силового поля, яке б формувало культуру існування, культуру життя. І коли таке середовище буде сформовано, тоді ми зможемо говорити про якийсь певний етап, певний розвиток громадянського суспільства. Якщо я правильно зрозуміла, ви говорите про створення якогось нового психологічного клімату, і можливо навіть перегляд певних цінностей у суспільстві?

- однозначно.

- Що відбувається у процесі розвитку громади?

- В процесі розвитку громади розвивається особистість. Це означає, що все потрібно починати з себе. Я інколи навожу такий приклад: якщо візьмемо і уявімо собі таку модель з кулі, як суспільство взагалі, то це є лише верхня оболонка. Під нею знаходяться оболонки громад маленьких чи більших. І десь там в центрі цієї кулі є людина. Якщо йти по аналогії, то у земної кулі спочатку є ядро, а вже потім все інше. І якщо ми хочемо збільшити кулю, то маємо діяти гармонійно. Якщо прикладати зусилля ззовні, тобто розтягувати, то обов'язково будуть якісь деформації. Це тому, що є точка росту. І ця точка росту знаходиться всередині. Так само, якщо ми хочемо змінювати суспільство, загалом не потрібно прикладати якихось зусиль ззовні. Потрібно змінювати ядро і тоді почнеться розвиток. Спочатку на рівні сім'ї, потім на рівні громади, а вже потім і на рівні суспільства. Все пов'язане з розвитком особистості. Саме на це потрібно сфокусувати свою діяльність.

- Ви говорили, що свої зусилля потрібно спрямовувати не на боротьбу з негативними явищами, а на розвиток позитивних. Якщо можна, давайте трохи розгорнемо цю тему?

- Так. Наприклад, ми не боремося з наркоманією, а пропагуємо здоровий образ життя. Ми не боремося з корупцією, а виступаємо за прозоре суспільство. Це зовсім інший підхід, але ми вважаємо, що не має добрих людей чи поганих. Є просто різні. Я недавно прочитав книжку львівського автора Левка Дереша, яка називається культ". Книжка неоднозначна, але одна частина мені дуже сподобалася. І в тій частині зображено середовище, в якому живе сучасна молодь. В книзі вона поділена на дві частини

це пацани" і „чуваки". Але це вже крайнощі. А що робити тій молоді, яка посередині? Я думаю, що на інтересах цієї середньої групи потрібно було зосереджувати свою діяльність. Тому що в молодіжному середовищі зараз домінують напівкримінальні осередки, а не неформали. Вони закладають якісь принципи поведінки і притягують до себе незадіяну частину молоді. А потім вже сформованою така молодь прийде в суспільство з вже закладеними базовими нормами напівкримінального світу. Якщо говорити про те, на що потрібно звернути увагу громадським організаціям - так це на молодіжне середовище. Що робити тим людям, які не хочуть бути неформалами і впадати в іншу крайність. Ось тут вже мають працювати громадські організації. Не можна зосереджуватися тільки на успішних дітях. Треба потрошку змінювати ситуацію. З ким громадські організації працюють зараз? З тими, хто і так ніколи не стане потенційним виродком" суспільства. Не те, що з ними не потрібно працювати, але можливо більше користі було б, якби працювали з тими, хто вештається по вулицях і ще не визначився, до кого він хоче пристати.

- Василю, Ви проводите семінари, чи не здається Вам, що потрібно починати з молодшого покоління? Розповідати школярам, що таке громада, пояснювати їм, якою має бути поведінка в ній?

- Я думаю, що однозначно йти потрібно. Можливо навіть не в школу, а в дитсадок. Якщо не помиляюся, то Амосов казав, що в дитині все закладається між чотирма і сімома роками. Тобто в цьому віці формуються усі основні моделі поведінки. Тому потрібно йти в дитсадки, школи, працювати з молодими подружжями, які хочуть мати дітей. Адже молоде покоління росло в зовсім іншому середовищі. Звичайно, вчити потрібно тільки в ігровій формі. Грати в демократію на якихось простих прикладах. І коли діти бачитимуть, як ця модель працює, то відповідно її і сприйматимуть. І тільки так ми зможемо формувати особистість і створювати громадянське суспільство.

* - НДО-Інформ №9 (21) вересень, 2003