Розвиток благодійності та фандрейзинг для НДО

Отримання згоди підприємця про надання підтримки НДО в реалізації соціального проекту - важливий крок, який придає бізнес-структурі і НДО статусу суб'єктів корпоративного спонсорства. Відносини між суб'єктами регулюються нормами цивільного права і будуються на слідуючих принципах:

1. юридична рівність суб'єктів корпоративного спонсорства;

2. всебічна охорона прав і інтересів учасників корпоративних відносин;

3. неприпустимість зловживання відносинами;

4. свобода угоди;

5. свобода підприємницької діяльності;

6. свобода діяльності НДО.

Суб'єкти корпоративного спонсорства регулюють свої дії в сфері власницьких відносин за допомогою норм права. Основні функції права;

• регулятивна;

• охоронна;

• попереджувально-стимулююча.

Суб'єкти корпоративного спонсорства вступають між собою в правові відносини, а отже,їх поведінка має відповідати певним нормам права. Ознаки правовідносин суб'єктів корпоративного спонсорства:

1. Це суспільні відносини, які відбуваються між підприємством та НДО, які мають статус юридичних осіб;

2. Це конкретні відносини, тобто, відносини, які відбуваються між конкретними суб'єктами з приводу конкретних прав та обов'язків;

3. Рівне правове положення та правові обов'язки учасників корпоративного спонсорства,- Ці суспільні відносини врегульовані нормами права. 

Суб'єкти корпоративного спонсорства - це підприємство та НДО як юридичні особи, які вступають у відносини між собою з приводу певних благ та які мають певні права та обов'язки.

Під об'єктами корпоративного спонсорства розуміють все те, з приводу чого відбуваються ці відносини, тобто, ті матеріальні та нематеріальні блага, заради яких між суб'єктами корпоративного спонсорства виникають правові відносини.

Видами об'єктів корпоративного спонсорства можуть бути:

• Речі {рухомі й нерухомі) - перехід права на речі відбувається з дотримання формальностей (письмова форма угоди; нотаріальне посвідчення, реєстрація у відповідному державному реєстрі);

• Гроші - в цивільному обігу виступають в якості речей і є юридично замінними,-

• Продукти творчої діяльності - це результат творчої, інтелектуальної праці (твори науки, літератури, товарні знаки, знаки обслуговування);

• Послуги - результат діяльності, яка не пов'язана зі створенням конкретного матеріального об'єкта, речі;

• Робота - результат діяльності, яка пов'язана зі створенням конкретного матеріального об'єкта (договір підряду, побутового замовлення і т.д.).

Зміст відносин складають права та обов'язки суб'єктів цих відносин, тобто, права та обов'язки НДО та бізнес структури.

Так, наприклад, підприємство зобов'язується перерахувати певну суму на рахунок НДО і при цьому, має право одержати звіт про використання наданих коштів. НДО, у відповідності з відповідною домовленістю, зобов'язується надати звіт про використання отриманих коштів і має право самостійно розпоряджатися ними для досягнення цілей проекту.

Юридичним фактом в корпоративному спонсорстві виступає правомірна дія у Формі угоди.

Дії - це такі юридичні факти, в яких проявляється воля суб'єктів корпоративного спонсорства (заключення угоди).

Правомірні дії - це дії, дозволені або не заборонені законом.

Угодою називається правомірна вольова дія НДО та бізнес структури, спрямована на встановлення певних прав та обов'язків.

В корпоративному спонсорстві використовується двостороння угода (договір).

Види договорів: 

Ті, що підлягають поверненню, називаються угоди, в яких власницькій дії спонсора (передача коштів, власності, виконання робіт, надання послуг) відповідає зустрічний власницький обов'язок НДО.

В безповоротних угодах обов'язок виконати дії власницького характеру лежить тільки на спонсорі, який не має права вимагати зустрічного надання власності (угода про дарування, безповоротного користуваня власністю).

Враховуючи той факт, що партнерство є довгостроковими взаємовигідними відносинами між організацією та фірмою, його необхідно оформлювати у формі угоди, в якій відображено предмет угоди, права і обов'язки сторін, а також, умови його реалізації.

Для корпоративного спонсорства головним етичним принципом є соціальна відповідальність.

Відповідальність - це форма саморегуляції бізнесмена, яка виражається в усвідомлені себе як причини здійснюваних вчинків та в контролі своєї здатності виступати причиною змін в навколишньому світі.

Соціальна відповідальність бізнесмена - це його схильність поводитися у відповідності до інтересів інших людей та соціального цілого, а не у вузькоегоїстичних інтересах, дотримуватися прийнятих норм та виконувати саме рольові обов'язки.

Соціальна відповідальність спонукає бізнесмена витрачати свої кошти на соціальні та філантропічні програми.

Соціально відповідальна поведінка бізнесу проявляється в тому, що він вносить свій альтруїстичний вклад в покращення соціального середовища. Альтруїзм бізнесмена проявляється в його гуманізмі. Однак, як зазначалось вище, соціальна відповідальність підприємців основується не тільки на альтруїстичних спонуканнях, але й на прагматичних розрахунках, оскільки цивілізований підприємець усвідомлює, що, витрачаючи частину свого прибутку на вирішення соціальних проблем, підприємство в довгостроковій перспективі, створюючи сприятливе соціальне оточення, забезпечує стійкий прибуток у майбутньому.

Багато підприємств України у відповідності з етичними нормами надають підтримку соціально незахищеним групам. Однак, як показує практика, нерідко бізнес підтримує соціальні програми спонтанно, стихійно, виходячи з актуальності та значущості соціальної проблеми.

Причина, очевидно, криється в тому, що громадські організації не спромоглися переконати представників прибуткового сектору в тому, що вони є носіями передової гуманістичної, демократичної моралі. Члени громадських організацій - це найактивніша частина соціуму, яка, використовуючи свій професіоналізм, знаходить в суспільстві проблеми, які не входять до патронажу державі, та має високий моральний, інтелектуальний, практичний потенціал для успішного рішення цих проблем.

Свою етичну позицію громадська організація проявляє не тільки на підготовчому етапі формування психологічної готовності бізнесу до співпраці з третім сектором але в більшій мірі - коли підприємство віддає частину своїх ресурсів на благочинність.

Закон передбачає фінансову та аналітичну звітність тільки для благодійних фондів. Але етична позиція НДО спонукає її реалізовувати принцип відкритості навіть в тому випадку, коли умовами угоди не передбачено звітність. Адже підприємець повинен переконатися в тому, що організація, яка отримала від нього ресурси, займає чесну та відкриту позицію.

Етика НДО проявляється в тому, що вона забезпечує доступ до інформації про реалізацію проекту. З цією метою НДО;

• публікує матеріали на сторінках періодики;

• керівники проекту виступають на радіо, телебаченні, проводять прес-конференції;

• надає спонсору звітів та інформує з усіх пунктів проекту.

Отже, успішність корпоративного спонсорства багато в чому визначається відповідним юридичним забезпеченням при суворому дотриманні етичних норм.

Успішне завершення проекту також багато в чому залежить від сформованості тих умінь, які необхідні для роботи у співпраці з іншими, а саме: 

• уміння вирішувати можливі конфлікти при реалізації партнерських відносин;

• високий рівень навичок міжособистісного спілкування;

• уміння поєднувати в цілісну систему вклади кожної з сторін.

По завершенню проекту необхідно його оцінити., перевірити результати і зробити спробу встановити довгострокові відносини з тією структурою, від якої ви залучили підтримку.

* - Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Теорія та матодика корпоративного спонсорства - Кіровоград:ЦПТІ, 2003 - 124 с., розділ 2.6.

В різний час і в різних країнах поняття "підприємництво" наповнювалося різним змістом. Вперше, в науковий обіг цей термін введено англійським економістом Р. Кантільоном, який розглядав підприємництво як економічну функцію з елементом ризику.

А. Сміт підкреслював, що у підприємництві на перший план виступає особисте збагачення підприємця, в процесі якого задовольняються потреби суспільства.

Американський економіст Й. Шумпетер розкривав зміст підприємництва через такі

Його особливості:

• залежність від господарсько-політичного оточення, яке визначає його можливості, види, мотивацію та інше;

  • зв'язок підприємництва з науковими працівниками та маркетингом;

• реформування та перебудова виробництва шляхом використання нової техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини. Американський вчений А. Хайек на перший план у підприємництві висуває особисту свободу, яка дозволяє йому раціонально розпоряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Оптимально поєднуючи ці компоненти з ситуацією на ринку він шукає найкращі шляхи задоволення як особистих, так і суспільних потреб.

В Законі «Про підприємництво» зазначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, заснована на особистому ризику діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

В даний час при розкритті суті цього поняття наголос ставиться на виділенні специфічних властивостей поведінки і особи підприємця, а також розкритті економічних наслідків його діяльності. Так наприклад, К.Вестер пише: "Для економіста підприємець - це той, хто бере ресурси, працю, матеріальні і інші активи і з'єднує їх в такі комбінації, які збільшують їх початкову вартість. При цьому він здійснює також деякі зміни, впроваджує нововведення і створює новий порядок діяльності.

Для психолога - це людина, яка знаходиться під впливом певних сил, таких як потреба отримати щось чи досягти будь чого, потреба експериментувати і досягати мети чи, може бути, намагання уникнути підкорення владою інших" (Основньїе злементьі демократии - М.: 1996. - С. 10).

При вивченні потенційних можливостей спонсора фандрейзер повинен брати до уваги як економічні наслідки діяльності, так і рівень розвитку мотиваційної сфери його особистості, оскільки ця умова є необхідною для розробки стратегії взаємовідносин з метою отримання від нього допомоги.

Спонсорство неможливо також відокремити від етичного боку підприємницької діяльності. Етика підприємця - це норми поведінки, котрі вимагає суспільство щодо стилю його роботи, характеру спілкування не тільки з підлеглими, але й з найближчим соціальним оточенням. В літературі зустрічається достатня кількість постулатів професійної діяльності підприємця. 

В країнах з розвинутою економікою особливу увагу приділяють духовному фактору. Кожна солідна фірма має свій особливий «дух компанії», спільну атмосферу, що визначає етичні цінності, стиль взаємовідносин з найближчим соціальним оточенням. Але і в Україні є фірми з яскравим проявом норми соціальної відповідальності, що стверджують загальнолюдські цінності шляхом фінансової підтримки певних груп населення. Ось так, наприклад, пояснює В.Гурджос рішення своєї компанії про фінансування Другого Всеукраїнського фестивалю «Чорноморські ігри»: «Молочні продукти від ТМ «Баланс» мають високу репутацію серед споживачів оскільки вони корисні (особливо для дітей) та якісні. Одним із завдань ТМ «Баланс» є піклування про здоров'я не тільки населення, а й держави. А воно в дітях. При цьому, вважаю, що корисним має бути і духовний харч... Тому, ми і спонсорували «Чорноморські ігри-99». З великим, повірте, задоволенням, за відносно короткий період ТМ «Баланс» здобула досвід підтримки та проведення різноманітних дитячих акцій. Ми вважаємо, що будь-якими засобами потрібно надавати дітям можливостей для розкриття свого потенціалу, а також допомагати втіленню їх мрій в життя, стимулювати творчий та духовний розвиток. Сподіваємося, що така діяльність в майбутньому стане доброю традицією нашої торгової марки.» (Ю. Косинська. Мудрість доброти// Перехрестя. - Липень-серпень. -С. 25).

Облік психолого-етичних передумов успішної підприємницької діяльності дозволяє лідерам громадських організацій значно підвищити ефективність впевненості підприємця в необхідності здійснення їм спонсорської допомоги.

Важливим базовим знанням в пошуку спонсорів є загальна уява про зміст мотиваційної сфери підприємця. Дослідники даної проблеми чітко диференціюють ділових людей.

З одного боку, мова йде про підприємця-виробника, «організатора виробництва», з іншого - про спекулянта-перекупника. Функціональні ролі в економіці, а також психологічний склад цих типів не співпадають. Для організатора виробництва в якості головного мотиву виступає спрямування до самостійної творчої діяльності, для другого головним мотивом є бажання швидко і легко заробити. Підкреслюється, що «успішний спекулянт, як правило, не здатний стати підприємцем-організатором виробництва, а справжній підприємець просто не здатний займатися примітивною спекуляцією, хоча і здатний робити це краще за будь-якого спекулянта. В нього інші психологічні і духовні цінності. Він може дозволити собі спекулятивні операції лише на початку шляху, з метою початкового накопичення капіталу, а потім він знаходить себе тільки в сфері виробничої  діяльності». (В.П.Васильєв. Юридическая психология. - СПБ.: 1998. - СІ79).

Безумовно, методи психологічного впливу на потенційного спонсора матимуть значні розбіжності в залежності від змісту його мотиваційної сфери.

В мотивації підприємця провідною завжди є потреба в самоактуалізації, спрямованій на реалізацію свого особистісного потенціалу. Саме цим справжній підприємець відрізняється від людини, яку нічого, окрім особистого збагачення, не цікавить. В особливу групу потрібно виділити також і малого бізнесмена, для якого його діяльність - це тільки спосіб підтримати певний рівень існування. Ось чому, потенційний спонсор - це крупний та середній бізнесмен.

Підприємцями, як правило, стають люди у яких є високорозвинута потреба до досягнень. Разом з тим, доведено, що при відсутності об'єктивної можливості для реалізації цієї потреби вона починає згасати.

Мотивації успіху протистоїть мотивація страху невдачі. Прийняття відповідальних рішень залежить від співвідношення цих мотивацій. Доведено, що у випадку переваги мотивації страху невдачі людина не може стати успішним підприємцем.

Ризик невдачі зростає, коли в державі існує гострота конкуренції, чи якщо в суспільстві становище нестабільне. В цьому випадку від підприємництва відмовляються навіть ті люди, які мають високу мотивацію досягнення у поєднанні із помірним страхом невдачі.

Цей механізм у багатьох випадках пояснює причини низької ефективності корпоративного спонсорства в Україні. Справжній підприємець, як потенційний спонсор для НДО, скутий становищем нестабільності і неефективною державною політикою по відношенню до підприємництва, і до спонсорської діяльності.

В зарубіжній літературі, що присвячена проблемам корпоративного спонсорства, відображається доволі широкий діапазон регуляторів благодійної діяльності. «У емпіричних дослідженнях ми знаходимо ієрархію мотивів - від альтруїстичних прагнень до цинічного і навіть антигуманного розрахунку, а тому частіше всього меценатська мотивація є цілим ансамблем латентних мотивів, де поєднуються іноді високе, буденне і низьке...

В усякому разі - в системі реальних мотивів і соціальна солідарність, і прагнення, як колись в костьолі, відкупити гріхи та уникнути катастрофи і напруження в суспільстві, і турбота про майбутнє, і просто розрахунок різного штибу. Важливим в цій системі мотивів є те, який з них головний і яка мета спрямування.» (Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє. - К.: Гурт, 1998. - С.31)

В сучасній вітчизняній літературі з'являються окремі публікації у періодичних виданнях, які свідчать про те, що підприємці України мають психологічну готовність для здійснення фінансової і матеріальної допомоги НДО. Особливу цікавість в цьому відношенні представляє стаття Л.Ксенз «Справа для душі», що надрукована в діловому журналі «Комп&ньоН». Автор цієї статті, спираючись на данні дослідження Західно-Українського ресурсного центру аналізує відношення бізнесменів до самого факту благодійної діяльності, а також намагається з'ясувати особливості національного меценатства. Короткий зміст цієї статті приведений нижче.

Меценатство в сучасній Україні є. Однак, нестабільна економіка і відсутність механізму благодійництва внесли в це поняття українські корективи.

В сучасній Україні на сьогодні відсутня головна рушійна сила меценатства - середній клас.

Корпоративним спонсорством в нас займаються, як правило, великі бізнес-структури і дуже незначна частина середніх фірм. Багато з бізнесменів, з якими спілкувався автор статті, відмітили тенденцію своєрідної моди на меценатство, яка з'явилася з народженням ринкових відносин в країнах і популярність якої постійно зростає.

Меценатство починає сприйматися багатьма заможними людьми, як ознака доброго тону і ідентифікація себе з елітою.

Вкладаючи свої гроші в культуру, спорт, мистецтво спонсори думають не тільки про меценатство взагалі, але й про можливість прибутку для свого бізнесу. Привертає увагу той факт, що рішення підтримувати своїми грішми певну сферу, акцію чи окрему людину базується, в першу чергу, на особистих симпатіях, особистій зацікавленості, а не на об'єктивній необхідності пожертвувати гроші туди, де їх більш за все невистачає.

В статті зазначаються інші негативні явища в корпоративному спонсорстві. «Інколи, - пише автор, - благодійні фонди слугують підтримці політичного іміджу, чи відмиванню грошей». Ця обставина дуже часто відштовхує чесних бізнесменів від благодійності -вони надають перевагу адресній допомозі, боячись бути обдуреними.

В якості причини, що стримують розвиток меценатства, підприємці називають недосконалість законодавчої бази.

У відповідності із Законом, гроші на благодійництво можна брати тільки із прибутку, сплативши при цьому 30% податків.

Більш детальний аналіз стану благодійної діяльності в Україні провів Західно­український ресурсний центр спільно із соціологічною лабораторією ЛДУ ім. Франка в межах проекту «Бізнес і благодійність» (1997 -1998 рр.). (Див.: «Бізнес і благодійність» -Львів: 1998)

Мета соціологічного опитування полягала в тому, щоби «дослідити потенціал благочинності та спонсорської діяльності вітчизняних підприємців в умовах формування ринкових відносин в Україні; визначити загальну думку стосовно відновлення традицій благочинності, а також сформувати пакет пропозицій, які б регламентували правове поле спонсорства та благочинності» (с. 10).

Вибірка дослідження відповідає вимозі репрезентативності і складає 537 осіб. Відношення підприємців до благодійної діяльності наведено в наступній таблиці:

В дослідженні було підтверджено положення про складність ієрархічної і мотиваційної структури спонсорської діяльності. Відповіді на питання «Що вас спонукає до благочинної діяльності?» розподілилися наступним чином:

Оскільки результати дослідження, що проводилися в рамках проекту «Бізнес і благодійність», мають достовірний характер, вважаємо за доцільне навести їх у повному обсязі без відповідних коментарів:

1.      В цілому ситуацію, яка склалася по відношенню до благочинної діяльності в Україні, можна охарактеризувати як сприятливу в соціально-економічному вимірі. Як показало опитування, серед підприємців домінує позитивне ставлення до благочинності. Можна констатувати, що понад 80% опитаних експертів виявляє скоріше позитивну, ніж негативну соціальну установку стосовно благочинної діяльності.

2.  У суб'єктів підприємництва поняття "благочинна діяльність" асоціюється в першу чергу з можливістю принести користь громадській справі, а також з необхідністю відчути себе причетним до неї. Показовим є той факт, що для вітчизняного підприємця здійснення благочинної діяльності не розглядається як можливість заявити про себе в цілях додаткової реклами.

3.      Серед спонукань до благочинної діяльності особливе місце у суб'єктів
підприємництва посідає мотив з особистих переконань. Не меншого значення в структурі
мотивів благочинної діяльності мають зміни в економічній сфері, до яких необхідно
віднести пільги в оподаткуванні.

4. На момент опитування переважна більшість суб'єктів підприємництва, а це понад
70,0% від числа експертів, вже займалися благочинною діяльністю. У переважній
більшості випадків об'єктами благочинності виступала окрема акція, в меншій мірі -
окремі особи чи організація. Поширена форма допомоги - фінансова. Грошові суми,
які при цьому витрачаються, становлять, як правило, 500-1000 гривень. Ступінь участі в
благочинних акціях в середньому складає від 1 до 4 разів на рік.

б.Серед сфер можливого інвестування у благочинність, як показало дослідження, в якості пріоритетних виступають: допомога інвалідам та дітям з малозабезпечених сімей, охорона здоров'я та довкілля, а також надання допомоги обдарованим дітям. Найменш привабливими сферами можливого спонсорства навіть за умови достатнього рівня прибутків підприємці вважають проведення видовищних акцій та сферу "Дозвілля молоді".

6.    Як рекомендацію до внесення змін у правове регулювання благочинності на рівні держави слід вважати: "запровадження прогресивної шкали оподаткування і правила, згідно якого балансовий прибуток зменшується на суму пожертви".

Опитані суб'єкти підприємництва у своїй більшості підтримали ідею, яку висловили автори даного проекту, і суть якої полягає у започаткуванні журналу "Бізнес і благочинність" 

Отже, вивчення етико-психологічного аспекту підприємництва дозволяє стверджувати, що в ідеальному соціальному обличчі сучасного підприємця є риси, що змушують його до спонсорської діяльності. Благодійництво в Україні має благотворне соціальне підґрунтя у бізнесовому середовищі. Питання полягає в тому, - яким чином використовувати потенціал благочинної діяльності? Але перш ніж відповісти на це запитання варто вивчити психологічні механізми спонсорства.

* - Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Теорія та методика корпоративного спонсорства - Кіровоград: ЦПТІ, 2003 - 124 с., розділ 1.4.

Корпоративне спонсорство, як діяльність, в ході якої громадська організація отримує підтримку від бізнес-структури для реалізації своєї місії, включає в себе два етапи: підготовчий і основний.

На підготовчому етапі громадська організація формує психологічну готовність бізнесменів до співробітництва з НДО. З цією метою проводяться масові і групові заходи, що активно впливають на ціннісні орієнтації підприємця, формують і закріплюють у представників бізнесу думки про те, що організації третього сектору є реальною силою у формуванні громадської думки і самого суспільства. В результаті цієї роботи підприємці мусять усвідомити свою філантропічну місію і проявити бажання й готовність своїми ресурсами підтримати ті ініціативи НДО, які зможуть покращити соціальну, економічну і політичну обстановку в Україні. На підготовчій стадії робиться також прицільний пошук спонсора, якого може зацікавити проект, що реалізує організація.

Другий етап або основний наступає, коли підприємство приймає пропозицію від громадської організації про надання їй допомоги в реалізації того чи іншого соціального проекту. На цьому етапі формуються домовленості, тобто співпадіння волі сторін по тим умовам, які завчасно огворювались. Саме в цей момент НДО і певна бізнес-структура стають суб'єктами корпоративного спонсорства, підприємство і організація третього сектору вступають між собою у відносини, що регулюються нормами цивільного права.

При цьому, встановлюється такий вид правових відносин, в силу якого один суб'єкт має зробити на користь іншого (НДО) певні дії: передати майно, надати послугу, виплатити гроші, а інший суб'єкт (НДО) бере на себе зобов'язання використовувати все отримане у відповідності із завчасно обговореними умовами зобов'язання.

Таким чином в процесі корпоративного спонсорства установлюються такі цивільно-правові відносини, в яких беруть участь дві сторони / суб'єкта:

1.           Підприємницька організація, яка передає певну частину своїх ресурсів громадській організації для реалізації її місії і при цьому отримує право вимагати від неї виконання взятих на себе зобов'язань.

2.     Громадська організація, яка зобов'язується виконувати певні дії / реалізовувати соціальний проект, провести громадську акцію і т.п./, має право використовувати отримані ресурси для виконання цих дій.

Як правило, між суб'єктами корпоративного спонсорства виникають двосторонні відносини, тобто взаємозобов'язання, при яких кожна сторона має повне право вимагати від іншої виконання обумовлених дій, і сама мусить виконувати вимоги іншого суб'єкта.

Приводом виникнення зобов'язань між бізнес- структурою та НДО, як правило, є договір, тобто домовленність суб'єктів корпоративного спонсорства, в результаті якого у них виникають певні права і обов'язки.

При цьому, договір - це така домовленість, де можна прослідити співпадання волі суб'єктів спонсорства з приводу їх прав і обов'язків.

Найбільш поширеними в корпоративному спонсорстві є наступні види договорів:

1.  Договір дарування - коли підприємство передає у власність громадської організації майно або певну суму грошей;.

2.              Договір по передачі майна підприємства /приміщення, техніки, інформаційних ресурсів/у тимчасове користування НДО;

3.              Договір про спільну діяльність суб'єктів корпоративного спонсорства /спільна діяльність без створення юридичної особи/.

 4.Безоплатний договір, коли підприємство нічого не отримує від громадської організації замість свого зобов'язання надання ресурсів для реалізації місії НДО. Суб'єкти корпоративного спонсорства можуть укладати будь-які види договорів., як передбачувані, так і не передбачувані законом, але які не протирічать йому.

В процесі укладання договору виділяються дві послідовні стадії: пропозиція громадської організації /рідко - підприємства/ укласти договір і прийняття пропозиції підприємством   /рідко - громадською організацією/.

Якщо суб'єкти корпоративного спонсорства домовились укласти договір в певній формі, то він вважається дійсним з моменту набуття ним певної форми. Договір в письмовій формі може укладатися шляхом складання єдиного документу, підписаного сторонами чи шляхом обміну листами, телеграмами, за допомогою електроної пошти чи за допомогою будь-якого іншого зв'язку, який дозволяє достовірно встановити, що документ надходить від сторони по договору.

Розглянемо специфічні особливості суб'єктів корпоративного спонсорства:

Підприємницька організація існує у формі підприємства, фірми, акціонерного товариства та ін. Будучи основною ланкою народного господарства країни, підприємство виробляє товари, надає послуги, здійснює науково-дослідницьку або комерційну діяльність.

Правове становище підприємства визначається Законом України "Про підприємництво" (від 27 березня 1991 р.). У відповідності з цим законом, підприємством є самостійний статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку. Підприємство здійснює різного роду господарську діяльність, яка не забороняється законодавством України та відповідає встановленим цілям підприємства.

Основні засади, на яких базується підприємство, законодавчо закріплені в статті 5 Закону. До них належать:

•               ВІЛЬНИЙ Вибір ДІЯЛЬНОСТІ;

•              залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян,-

•              самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

•              вільний найм працівників;

•              залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

•              вільне розпоряджання прибутком, який залишається після внесення платежів, установлених законодавством.

Підприємство самостійно планує свою діяльність та визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на продукцію, яку воно виробляє та послуги, які надає. При цьому воно має забезпечити виробничий та соціальний розвиток, підвищення прибутку. З цією метою підприємство вступає в правові відносини не тільки з робітниками та службовцями, а й з найближчим соціальним оточенням, в тому числі і з громадськими організаціями, що може надати йому статусу суб'єкта корпоративного спонсорства.

          Представники традиціоналістського, класичного напряму вважають, що сам факт отримання прибутку є проявом соціальної відповідальності підприємця. Адже, якщо бізнесмен отримує стабільний прибуток, значить він успішно задовольняє певні потреби тієї чи іншої групи споживачів, а значить, приносить користь суспільству. Неокласичний напрямок доповнив цю концепцію відповідальністю підприємця за створення необхідних умов життя робітників, а також відповідальністю перед акціонерами.

Згідно з другою точкою зору, бізнес має орієнтуватися не тільки на власні інтереси підприємця, акціонерів, робітників та службовців, а й на вирішення загальнонаціональних соціальних проблем. Так, на думку одного з найуспішніших бізнесменів К.Мацусіти, кожна компанія окрім отримання прибутку повинна ставити доволі визначені цілі, які виправдовуватимуть її існування, а також повинна нести соціальну відповідальність перед суспільством.

В країнах з перехідною економікою, в тому числі і в Україні, важливо створити позитивний імідж бізнесу в суспільстві шляхом пропаганди благодійності. Потрібно змінити той стереотип, який склався тут про те, що неможливо накопичити майно чесно. Як справедливо зазначено в публікації газети "Дзеркало тижня" від 4 березня 2000р., такі стереотипи "... заважають нам побачити людей, праця яких спрямована не тільки на збагачення власних капіталів, але й на користь всієї країни. За їх допомогою розвивається благодійність, відроджується духовність, національна культура. Україна ніколи не стане могутньою Державою, якщо вона не матиме ефективно працюючих фінансових структур та багатих людей".

Останніми роками широкого розповсюдження набула третя точка зору, згідно з якою вважається, що забезпечення прибутків у майбутньому вимагає альтруїстичної співпраці бізнесу з суспільством у вирішенні його соціальних проблем. Іншими словами, підприємець, який сподівається на розвиток своєї справи в майбутньому має бути "соціально-стурбованим". Цією концепцією керуються бізнесмени високорозвинутих країн. В якості ілюстрації можна навести вислів президента американської компанії "Леві Страус" Роберта Хааса відносно причин, які спонукають до благочинності: "Нам це вкрай вигідно. Якщо ми припинимо цю діяльність - наші фінансові показники підуть різко вниз. Ми не витримаємо конкуренції та будемо змушені залишити ринок... Настане день, коли кожна компанія поплатиться за свою байдужість до соціальних проблем".

Директор центру "Соціальна інвестиція" (м.Твер, Росія) С.Туркін, дослідивши особливості корпоративного спонсорства в Америці, дійшов висновку про те, що "соціальна відповідальність сьогодні змушена бути економною". Особливості американської філантропії, які виділяються автором, повною мірою можна використовувати як рекомендації для організації корпоративного спонсорства в Україні:

•              сфокусованість благочинності на вузькій проблематиці, яка пов'язана з бізнес-цілями (молодь, освіта, екологія та інші);

•              орієнтація на місцеву спільноту,-

•              зв'язок з іншими компаніями, "сторонніми" акціонерами, некомерційними організаціями, лідерами місцевої спільноти, місцевим урядом ("партнерство");

•              очікування віддачі, яку можна виміряти, від кожного вкладеного долара, в тому числі, за рахунок контролю над діяльністю НДО, яка отримує допомогу ("економність");

•              самостійна розробка взаємовигідних програм та пошук союзників серед НДО ("ініціативність");

•              участь та взаємодія в розробці та виконанні філантропічних програм різних відділів корпорації ("комплексність");

•              волонтерство співробітників, клієнтів, акціонерів.

               Реальною ознакою суб'єкта корпоративного спонсорства є прибутковість. За реалізовану продукцію підприємство отримує відповідну суму грошей. Одна частина йде на заміну відпрацьованих засобів виробництва, інша - на заробітну платню працівників, що складає собівартість продукції. Різниця між валовим надходженням та собівартістю складає прибуток підприємства. Прибуток - це основна мета підприємницької діяльності, оскільки вона забезпечує пропорційну відповідність між витратами на товар, що виробляється, та послуги, що надаються. Прибуток, отриманий коректним чином, є мірилом успішного підприємництва, а також показником потенційних можливостей підприємця по наданню допомоги громадським організаціям.

Для персоналу НДО, яка займається проблемами корпоративного спонсорства, важливо мати чітку уяву про норму прибутку. Як заниження, так і завищення цієї норми є сигналом того, що взаємодія між бізнес-структурами та громадськими організаціями може виявитися малоефективною або взагалі не відбутися. Відсутність прибутку у підприємця робить його банкрутом, а таке підприємство, відповідно не може стати суб'єктом спонсорства. Також, мало шансів отримати спонсорську підтримку підприємця, норма прибутку якого значно занижена.

Значне перевищення норми прибутку - ознака ігнорування правил конкуренції. Загальновідомо, що максимальний прибуток, який отримується в результаті конкретних короткотривалих переваг конкуренції, привертає до себе увагу конкурентів і тим самим зменшує майбутні шанси на прибуток. Адже вільна конкуренція, заохочуючи отримання прибутку та користі, має сприяти тому, щоб ніхто не встановлював надвисокі ціни та не отримував протягом довгого часу надто високих прибутків. Для попередження цінових картелів держава повинна піклуватися про прийняття дієвих законів про картелі, а також про антитрестівське законодавство. Тому, невиправдано високий прибуток певною мірою представляє для організацій третього сектору фактор ризику при встановленні партнерських відносин з підприємцем, оскільки такі відносини, як правило, виявляються короткочасними, недовготривалими.

Економічний ефект будь-якого підприємства визначається середньою нормою прибутку, величина якої залежить від швидкості обігу виробничих фондів, зниження собівартості продукції; підвищення продуктивності праці, величини створеного доданого продукту та ін. В крупних компаніях розвинутих країн середня норма прибутку складає приблизно 12%.

Отже, прибуток також є показником потенційних можливостей підприємства у наданні допомоги громадським організаціям. Потенційні суб'єкти корпоративного спонсорства можуть передавати частину свого прибутку на розвиток некомерційного сектора, не сплачуючи при цьому податку, Так, у відповідності з Законом України «Про оподаткування» (22.05.97) встановлюються пільги по оподаткуванню пожертв - не обкладаються податком 4% витрат для добровільного відрахування неприбутковим організаціям^ державний чи місцевий бюджет від суми балансового прибутку підприємства за звітний період. Наприклад, якщо підприємство за минулий звітний період отримало прибутку X гривень, то в теперішньому звітному періоді 4Х / 100 гривень, витрачених на благодійну діяльність, не обкладаються податком. Це правило розповсюджується як на грошові, так і на майнові внески.

Однак, практика свідчить про те, що бізнесмени не завжди користуються правилом податкових пільг, оскільки їх декларування часто підсилює увагу до діяльності підприємства з боку різноманітних контролюючих державних інстанцій.

Характеристика підприємств як суб'єктів корпоративного спонсорства буде неповною, якщо не приділити уваги їх класифікації. Об'єднання бізнес-структур в ідентичні групи дозволить виділити найбільш загальні та суттєві особливості кожної з них, що полегшить громадській організації вирішення задачі прицільного пошуку потенційного донора для рішення тієї чи іншої соціальної задачі.

           В основі класифікації підприємств найчастіше полягає форма власності. У відповідності з Законом України «Про власність» (7.02.91) виділяються три форми власності:

•              державна;

•              колективна;

•              приватна.

При цьому, законодавство підкреслює, що всі форми власності є рівноправними, мають однакові умови для їх розвитку та захисту. Беручи до уваги критерій форми власності, виділяють наступні види підприємств:

Державне підприємство - засновано на державній власності. В державному підприємстві функції власника відмежовуються від функцій управління.

Державні підприємства, як суб'єкти однієї форми власності, поділяються на види:

•              державні підприємства, засновані на державній власності;

•              державні підприємства, засновані на республіканській (Автономна республіка Крим) власності;

•              муніципальні підприємства.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повної господарської володіння, а на праві оперативного управління.

Важливе правило для регулювання діяльності казенних підприємств мають постанови Кабінету Міністрів України від 10 червня 1998р. №987 «Про перетворення державних підприємств у казенні» (Офіційний вісник України - 1998 - №26).

Колективне підприємство засновано на власності трудового колективу підприємства, тобто, підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Згідно з Законом «Про власність» право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Колективні підприємства поділяються на види:

•              колективні підприємства, приватизовані трудовим колективом державного підприємства;

•              колективне сільськогосподарське підприємство;

•              акціонерне або інше статутне господарське підприємство;

•              виробничий кооператив;

•              підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (наприклад,

ПРОФСПІЛКОВІ);

•              підприємство релігійної організації;

•              підприємство, створене господарським об'єднанням;

•              орендне підприємство.

Приватне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи. Власник підприємства, згідно із законодавством України, водночас є підприємцем, тобто, власність і управління на підприємстві не розмежовуються.

Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за Законом України на базі об'єднання майна різних форм власності.

Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто, є суб'єктом права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств мають право бути юридичні особи і громадяни України та інших держав. Залежно від цього, є такі види спільних підприємств:

•       звичайні (національні) спільні підприємства;

»      спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Іноземне підприємство - організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно з законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

На іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.

В залежності від змісту і функцій, які виконуються підприємницькою організацією, законодавство визначає правове становище таких суб'єктів господарської діяльності:

•              підприємства та їх структурні підрозділи;

•              об'єднання підприємств;

•              фінансові та посередницькі інфраструктури;

Підприємства, відповідно до їх функцій, посідають головне місце в економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств, законодавство кваліфікує їх як основну організаційну ланку народного господарства України. Коротко, підприємство визначається як господарюючий суб'єкт, що створюється для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку, який має необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному Законом порядку як комерційна юридична особа. Терміну підприємство в зарубіжному комерційному праві відповідають поняття компанія або корпорація.

Другим видом суб'єктів господарської діяльності є об'єднання підприємств, що визначається як господарська організація, створена на добровільних засадах двома і більше підприємствами з метою виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об'єднаннями, згідно з законодавством, є:

•              асоціації;

•              корпорації;

•               КОНЦерНИ;

•       консорціуми.

Об'єднання підприємств створюються лише у тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Третім видом об'єктів господарського права є фінансові і посередницькі інститути, що відносяться до інфраструктури ринку. Фінансові інститути можна визначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, яка забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.

Такі акціонерні та інші господарські товариства здійснюють кредитування господарюючих суб'єктів підприємництва та іншої діяльності, надають комерційні та інші посередницькі послуги. Назви цих суб'єктів визначаються в залежності від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії, товарні та фондові біржі тощо.

Четвертим видом суб'єктів господарської діяльності є громадяни-підприємці. Громадська організація /НДО/.

НДО - це недержавна організація. Свою назву вона отримала завдяки англійській абревіатурі N00 (поп-доуегптептаї * огдапігаНоп). Цей термін частіше за все використовується Організацією Об'єднаних Націй та іншими міжнародними інституціями.

Правове становище НДО визначається Законами України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992р., «Про благодійництво та благодійні організації».

У відповідності з Законом «Про об'єднання громадян» «громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення своїх законних соціальних, економічних, вікових, національно-культурних та інших інтересів» /ст.З/. При цьому підкреслюється, що дія цього закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об 'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадського самоврядування /народні дружини, товариські суди тощо/ ...»/ст. 1 / Стаття 6 визначає наступні принципи діяльності: «Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів /учасників/, самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямків своєї діяльності.»

Для здійснення своєї діяльності громадські організації «набувають права власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами /учасниками/ або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом»/ст.21 / Таким чином, громадська організація за своїм правовим положенням дуже схожа на підприємницьку. Також, як і бізнес-структура, вона вільна і самостійна у формуванні програми своєї діяльності, виборі клієнтів, залученні матеріально-технічних, людських, інформаційних ресурсів. Поруч з тим, вона суттєво відрізняється від підприємницької організації, і перш за все тим, що не має за мету отримання прибутку для перерозподілу її між своїми членами.

Специфіка громадської організації, в тому числі і як суб'єкта корпоративного спонсорства, може розглядатися в контексті трьохсекторної моделі суспільсва. Глибокі соціально-економічні і політичні перетворення, що почалися в Україні після отримання нею незалежності у 1991 році якісно змінили діяльність державних, комерційних і громадських інституцій, а також характер взаємовідносин між ними. Необхідність розбудови демократичного громадянського суспільства не лише збільшила кількість, але і наповнила новим змістом діяльність партій, громадських організацій, благодійних фондів та інших організацій, які не входять до державних структур суспільства і не ставлять за мету отримання прибутку.

Значне місце в системі організацій третього сектору займають також ті, які орієнтовані на надання допомоги третім особам, тобто не обов'язково членам своєї організації. Ці організації, як правило, небагаточисельні по своєму складу, вивчаючи найближче соціальне оточення в аспекті своєї місії, визначають коло тих проблем, які в силу певних причин не можуть в повному об'ємі бути вирішеними державою. Наприклад, громадська організація, що надає психологічну допомогу людям, що відчувають високу соціальну напругу і легко вступають в конфлікт з оточуючим середовищем, визначає, що особливої значущості ця проблема набуває для людей звільнених з виправно-трудових установ, оскільки, значна їх частина /35%/ знову скоює злочини. При цьому 52% злочинів скоюється в перший рік після звільнення. Одна з основних причин рецедивів - невміння звільненого адаптуватися до умов життя на волі. Людина, потрапляючи в нове соціальне середовище, зустрічається із специфічними труднощами, до боротьби з якими він не завжди готовий. Все це змушує членів організації, в склад якої входять спеціалісти з психології, юриспрунденції, педагогіки, надати в своєму регіоні психологічну підтримку звільненим в процесі їх адаптації до умов на волі.

Безумовно, у вирішенні подібних проблем зацікавлені і державні органи, і місцевий бізнес, і суспільство в цілому. Діяльність громадської організації з вирішення подібної проблеми може бути більш ефективною, ніж робота державних, правоохоронних органів, які, як відомо, пріоритет в своїй діяльності віддають боротьбі із злочинністю, а не з проблемами її профілактики.

Таким чином, НДО займає в сфері громадського життя те місце, яке держава не може взяти під свою опіку. Крім того багато дослідників підкреслюють і значення економічного фактору, оскільки" часто громадські організації виконують послуги чи здійснюють громадсько-корисну діяльність набагато дешевше, ніж це могла б зробити держава". / За ред.. А.Ткачука.-К.: Інститут громадянського суспільства, 2000, -СІ 5//.

Функції третього сектора, визначаючи взаємовідносини з державою, бізнесом і відображаючи власні інтереси, потреби, у кінцевому результаті спрямовані на зміцнення демократичних процесів суспільства.

Функції відносно держави

Діяльність організацій третього сектора утримує сучасні демократичні держави від надмірної централізації і грає вирішальну роль у створенні державою умов для оптимального функціонування життєдіяльності суспільства.

Саме тому громадські організації по відношенню до держави виконують функції

•           ОПОЗИЦІЙНУ;

•           творчу.

Опозиційна функція по відношенню до держави спрямована на розлад державних планів і програм, що негативно впливають на   демократичні   перетворення.

Форми  опозиційного відношення можуть бути різними: 1) організація акцій протесту; 2!  використання судів для перегляду офіційних рішень;

3)           об'єднання зусиль з політичною опозицією або профспілками;

4)           використання засобів масової інформації і неофіційних каналів зв'язку для формування громадської думки,-

Творча функція знаходить вираження втому,що неурядові організації третього сектора розвивають власні програми у напрямі розширення послуг для різних верств населення. При виконанні власноїтворчої функції організації третього сектора іноді по відношенню до державних структур виступають у позиції співдиректора тих державних служб, які надають населенню послуги.

Форми такої творчої співпраці  різноманітні:

1)  громадські організації на основі контрактів виконують роботи  для розвитку урядових соціальних програм;

2)     громадські організації проводять тематичні тренінги для державних структур;

3)            громадські організації пропонують державі оригінальні технічні розв'язання тих або інших проблем.

Функції відносно бізнесу

Своєрідно складаються стосунки громадських організацій з бізнесом. Бізнес для третього сектора є одним із джерел фінансування. У той же час третій сектор може створювати сприятливе середовище для розвитку підприємництва і сприяти у створенні інфраструктури підтримки бізнесу (особливо малих підприємств).

Однією з основних форм такої співпраці є консультування малих підприємств з питань організації бізнесу, а саме:

1)         управління фінансами;

2)    управління персоналом і побудова адміністративно-управлінської системи підприємства;

3)    оптимізація оподаткування;

4)    проведення маркетингових досліджень та ін.

Функції відносно інтересів членів своєї організації Третя група функцій громадських організацій стосується своїх членів (функція захисту, допомоги). Громадські організації захищають своїх членів від державних структур. Це особливо важливо тоді, коли законотворчий демократичний процес перебуває у стадії формування і коли існує негативна тенденція невиконання законів та неуважного ставлення до особистості державними структурами. Функція допомоги знаходить своє вираження в тому, що громадські організації за допомогою власних структур надають можливість своїм членам вирішувати власні особисті проблеми.

Основна функція третього сектора - розвивати і зміцнювати демократичні процеси, тобто такі процеси, "в яких люди із загальними цінностями і інтересами об'єднуються і самі створюють для себе правила, з метою захисту цих цінностей та інтересів усієї групи, встановлення індивідуальної і колективної відповідальності і таким чином спромогтися поважати ці правила; а найважливіше - оцінити правила, виправляти і поліпшувати їх перед обличчям дійсності, що постійно змінюється". (Патрісія Толанд. Погляд добровольця// Вісник фонду Євразія/ Інформаційний бюлетень Київського регіонального відділення №7(12) 2000, с. 10).

Як першоджерело для з'ясування ролі і функцій третього сектора можна використати перший розділ "Міжнародної декларації принципів для діяльності неурядових організацій":

* - Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Теорія та методика корпоративного спонсорства - Кіровоград:ЦПТІ, 2003 - 124 с., розділ 1.2.

Кожен з нас може навести багато прикладів того, як люди виказують піклування, допомагають іншим, нічого натомість не вимагаючи. Класичну ілюстрацію такої поведінки ми знаходимо в притчі Ісуса про доброго самарянина:

«...з Єрусалиму до Єрихону йшов собі чоловік і потрапив до рук розбійників, які його побили, розділи і лишили ледве живого на дорозі.

Випадково, священик прямував собі тією ж дорогою,   побачив чоловіка та й пішов собі далі.

Левіт, якій також був у тій місцині, порівнявшись з чоловіком поглянув на бідолаху та й пішов собі геть.

Лише самарянин, коли побачив чоловіка, змилувався.

Він підійшов, перев'язав рани, зрошуючи олією та вином, посадив його на свого осла, довіз до корчми і попіклувався про нього.

Наступного дня, від'їжджаючи витяг з кишені два динари і дав господарю шинку зі словами: піклуйся про нього, якщо щось потратиш - повернусь і віддам більше» .

(Від Луки. 10,30-35)

Співчуваючий самарянин віддав незнайомцю свій час, енергію, гроші, не очікуючи від нього ані винагороди, ані подяки. В основі його поведінки лежить альтруїзм.

Термін «альтруїзм» вперше введено як протилежний по значенню до поняття «егоїзм» французьким філософом О.Контом.

«Альтруїзм - поняття, що визначає форми поведінки людини, орієнтовані на задоволення чужих інтересів без свідомого урахування їхньої корисності для себе».

Безумовно, альтруїзм та спонсорство - не ідентичні поняття. Однак, маючи свою специфіку, вони тісно взаємопов'язані, оскільки у цих суспільно-значущих видів поведінки в основі полягають спонукаючі механізми.

У психології акт надання допомоги розглядається як альтруїстичний, коли він мотивований не особистими інтересами того, хто надає допомогу, а очікуванням її позитивного наслідку для іншої людини. Суб'єктивно альтруїзм проявляється в відчутті симпатії до інших людей, філантропічних спонукань.

Корпоративне спонсорство, як надання безповоротної допомоги іншим, пов'язано з альтруїстичними спонуканнями. Ось чому фандрейзеру необхідно звернутися до психологічних концепцій даного феномену, що дозволяє отримати чіткі відповіді на на такі питання:

•              Чому люди допомагають іншим?

•              Коли вони надають допомогу?

•              Кому надають допомогу?

•              Яким чином можна підсилити надання допомоги?

           У вітчизняній літературі проблема альтруїзму не знаходить цілісного і систематичного висвітлення. Пояснюється це, по-перше, тим, що соціальна психологія іу проблематику якої входить і альтруїзм) є однією з наймолодших галузей психологічного знання, по-друге, обмеженість методологічного підходу до вивчення соціальної поведінки в умовах соціалістичного режиму не дозволяла різнобічно вивчити дане питання. Ось чому, розкриваючи вищеозначені питання, ми спиратимемося на позитивний досвід НДО України , а також на експериментальне дослідження західних вчених і, в першу чергу, на працю Девіда Майерса «Соціальна психологія».  Вибір даного джерела не є випадковим. Його автор, Д. Майерс, відомий не тільки як професор психології, автор численних наукових праць, але і як діяч, який активно підтримує організації третього сектору. З його допомогою створено Центр суспільного сприяння іч_ш/л), котрий надає підтримки бідним сім ям.

Чому люди допомагають іншим?

Відповідаючи на це питання, Д. Майерс розглядає три взаємодоповнюючі

КОНЦеПЦІЇ:

•      Теорію соціального обміну;

•      Концепцію соціальної норми,-

•      Еволюційну теорію.

Теорія соціального обміну пояснює причину надання допомоги іншим своєрідною угодою, яка має за мету збільшити «винагороду» і зменшити «витрати».

Дж. Алмен Пильявін та Пітер Каллеро (США) стверджують, що ми обмінюємося не тільки матеріальними благами , але і соціальними товарами - любов'ю, послугами, інформацією, статусом. В такому випадку використовується стратегія «міні-маска» -мінімізуємо витрати, максималізуємо заслуги. Ця теорія ні в якому разі не стверджує, що такі міркування визначають нашу поведінку.

Винагороди, які мотивують допомогу, можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Коли фірми для покращення корпоративного іміджу виступають спонсорами, користь є зовнішньою. Тобто, спонсор дає для того, щоб отримати, історія української благодійності і меценатства дає нам багато таких прикладів. Так, на початку XX століття в Києві за підтримки місцевої влади значно активізувався процес надання матеріальної допомоги діячам культури. При цьому, влада використовувала такі стимули спонсорської діяльності, як присвоєння звання почесного опікуна чи блюстителя, нагородження орденами різних ступенів. Вручення ордена було підставою для просування по службі, а також отримання дворянства для купців та ін.

При цьому, зовнішньо виражена користь від спонсорської діяльності може пов'язуватись як з близькими, так і з віддаленими перспективами. Ось як визначає віддалені перспективи директор компанії Кеісот ІЛсгаіпе Олексій Бурсуп: «Ми підтримуємо хлопчачу баскетбольну команду і зараз ще це меценатство. Хлопці ж за оцінками спеціалістів, дуже перспективні, тому ми сподіваємося, що в майбутньому, коли команда досягне успіху, ми зможемо прорекламувати себе» (Людмила Ксенз. Справа для душі// Комп&ньоН, 32 (7). - 2000. - СЗЗ).

Отже, при безкорисній допомозі завжди має місце елемент користі для того, хто її надає. Невипадково сучасні лідери філантропічного руху, розкриваючи зміст цього поняття через благочинність, милосердя, пожертву, меценатство, звертають увагу на зовсім новий аспект, котрий вони називають соціальною інвестицією, «...соціальна інвестиція - стверджує президент Центру філантропії Світлана Куц - це надання допомоги суспільству з метою його покращення, щоб потім отримати користь від існування в суспільстві добробуту» (С.Куц. Роль та значення філантропії в Україні// Вісник Фонду Євразія. Інформаційний бюлетень Київського регіонального відділення. - №7,2000. - С.4.1

Користь від надання допомоги може бути не тільки зовнішньою, але і внутрішньою, що означає внутрішню самовинагороду, коли людина після надання допомоги іншим відчуває самозадоволення, думаючи про себе краще ніж раніше, коли в неї посилюється почуття власної гідності.

Вважаємо, що внутрішня самовинагорода в повному об'ємі притаманна гармонічним особистостям які досягай вершин особистісного розвитку, вершини самоактуалізації. «Такі «самоактуалізуючі» особистості, - стверджує Л.Д. Столяренко, - становлять лише 1-4% від загальної кількості людей» (Л.Д. Столяренко. Основи психології. - Ростов-на-Дону, 1997. - С. 127)

Хоча, як стверджує Б.Ф. Скіннер, ми поважаємо людей за добрі вчинки тільки тоді, коли ми не в змозі їх пояснити. Ми пояснюємо поведінку цих людей їх внутрішніми диспозиціями тільки тоді, коли нам не вистачає зовнішніх пояснень. Коли ж зовнішні причини очевидні, ми відштовхуємося від них, а не від особливостей особистості.

Для членів громадських організацій, які співпрацюють з бізнесом, є важливим напрацювати вміння вивчати як зовнішні так і внутрішні причини, котрі спонукають підприємця до надання безкорисної допомоги. Разом з тим, держава, ЗМІ, громадські організації, котрі взаємодіють з комерційними структурами, мають формувати переконаність бізнесмена в тому, що його соціальні інвестиції, покращуючи добробут суспільства, одночасно покращують результативність їх власної діяльності.

Представники концепції соціальної норми стверджують, що ми часто надаємо допомогу іншим не тому, що попередньо визначили, що це принесе нам користь, прибуток, а просто тому, що щось нам каже, що ми маємо вчинити саме так. Це «щось» прихильники цього напрямку називають нормою соціальної відповідальності.

Як відомо, соціальні норми тісно пов'язані з цінностями і спираються на них. Під соціальними нормами розуміють правила поведінки, очікування і стандарти, котрі регулюють поведінку людей, суспільне життя у відповідності з цінностями культури і цементують стабільність та єдність суспільства. Додержання цих норм забезпечується в суспільстві зазвичай, шляхом застосування соціальних заохочень та покарань.

Благодійність, як соціальна норма, спонукає різні структури бізнесу брати на себе частину відповідальності за економічний, соціо-культурний стан тієї сфери, в якій функціонують комерційні організації.

Прикладів благочинності як норми соціальної відповідальності більш ніж достатньо: це допомога ветеранам війни і праці, підтримка багатодітних та малозабезпечених сімей. Піклування про покращення екології навколишнього середовища та ін. Ось як відбувалось одне з них - «Різдво для всіх». Таку назву мала благочинна акція, проведена Волинським ресурсним центром разом з Фундацією імені князів-благодійників Острозьких, яка мала за мету підтримку студентів-сиріт, напівсиріт з Рівенських університетів. Підготовка до неї розпочалася у грудні 1998 року, коли ЗО волонтерів ВРЦ почали збір коштів (виключно з місцевих джерел) на проведення акції.

Ідея допомогти малозабезпеченим студентам не залишила байдужими 5 місцевих засобів масової інформації, більше 10 прибуткових (комерційних структур), які надали подарунки, безкоштовні товари, послуги і гроші, місцеву благодійну організацію «Мир», міський палац культури, котрий не взяв плату за проведення благодійного концерту та студентські творчі колективи, які організували чудову концертну програму 19 січня 1999 року. Результатом благодійної акції стало вручення самими спонсорами подарунків 1 27 малозабезпеченим студентам, кожен з яких зміг отримати 17-кілограмовий пакунок високоякісних продуктів харчування, деякий одяг чи головний убір, пластикові картки, які дають знижку на придбання хлібо-булочних виробів, деякі студенти отримали невеличку грошову допомогу у розмірі 37 гривень (еквівалент 10$). Публічний звіт про цю акцію (брошура) був розповсюджений серед учасників та спонсорів 27 січня 1999 року. «Різдво для всіх» стало початком реальної співпраці між громадськими організаціями, бізнесом та державними структурами». (Руслан Краплич. Концентричні круги з регіону.//Вісник Фонду Євразія. Інформаційний бюлетень Київського регіонального відділення. - 2000. 37. - С.37).

 Даний приклад наведено не тільки для ілюстрації положення про те, що участь бізнесу в благодійності є виявом норми соціальної відповідальності за добробут найближчого соціального оточення. З досвіду ВРЦ вимальовується інший, не менш важливий аспект, а саме: норму соціальної відповідальності бізнесмен виявлятиме в тому разі, коли він не відчуватиме себе ізольованим і постійно відчуває свою причетність до сфери соціального підприємництва у співпраці з державними та громадськими організаціями.

Експериментальні дослідження, проведені Вейнером, виявили, що норма соціальної відповідальності застосовується вибірково - по відношенню до тих, чиї потреби виникли з об'єктивних причин. Якщо причина потреби криється в неправдивості самої людини, його лінощах, безалаберності, то по відношенню до нього норма соціальної відповідальності не застосовуєтья. Особливо яскраво цей підхід розкривається в позиції політичних консерваторів. Вони заявляють: якщо люди є жертвами обставин - виявіть великодушність, дайте їм все, в чому вони мають потребу. Якщо ж виявиться, що ці люди самі собі створили проблеми (через лінощі, аморальність, недалекоглядність та ін.) - вони мають отримати те, що заслуговують.

Даний висновок, можливо є спірним. Тим паче, є сенс взяти його до уваги. Під час переговорів з потенційним спонсором акцент має ставитись не на проблемах самої організації, а на об'єктивно існуючих причинах, котрі неможливо усунути без спонсорської підтримки.

Третя концепція, яку використовує Д.Майєрс для тлумачення феномена надання допомоги іншим - еволюційна теорія. Суть цього вчення можна прослідити у вислові еволюційного психолога Е.О.Уілсона: " Загиблі герої не мають дітей. Якщо самопожертвування буде траплятися на протязі декількох поколінь, то можна припустити, що гени, завдяки яким стає можливим героїзм, будуть поступово зникати по всій популяції".

Гени, які змушують діяти безкорисно в інтересах інших, не виживуть в ході еволюційного змагання. Проте генетичний егоїзм все ж налаштовує нас на безкорисну поведінку для захисту роду і пошуку взаємного зиску.

Еволюціоністи стверджують, що ми запрограмовані самою природою надавати допомогу своїм близьким родичам, не чекаючи за це винагороди.

В якості прикладу взаємовигоди приводиться поведінка кажана. " Якщо кажан-вампір на протязі доби або двох залишається без їжі, а щоб померти з голоду йому потрібно не більше 60 годин, - він звертається до більш ситого сусіда, який відригує йому частину їжі. Кажан-донор робить це з власної волі, тому що втрачає менше годин до наставання голоду, ніж реципієнт. Але така підтримка існує лише між знайомими кажанами, які можуть виступати як в ролі донорів так і навпаки. Ті ж, хто лише бере і ніколи не дає... залишаються голодними" (Д.Майєрс.Социальная психология. СПБ.: 1998. - С.599).

Особливий інтерес представляють експериментальні дослідження, присвячені вивченню ситуацій, що змушують людей до надання допомоги іншим.

Доведено, що ми створюємо свій вигляд наполовину завдяки наслідуванню. Наприклад, люди частіше кидають гроші в банку для пожертвувань на користь якої-небудь акції, коли бачать, що інші теж роблять це.

Англійці, наприклад, даром кров не здають, якщо тільки до них не звернулись з проханням після того, як вони були свідками згоди спільника експериментатора безкоштовно здати кров.

Отже, коли люди бачать, що інші кинулися допомагати, вони теж надають допомогу.

Висновок надзвичайно важливий для НДО: необхідно спеціально створювати ситуації (проводити заходи), завдяки яким бізнесмени могли б власними очима побачити, що інші підприємці збираються надати чи вже надали спонсорську допомогу. Кожний акт благодійності необхідно сповіщати шляхом прес-релізів, публікацій в пресі, радіо - і телерепортажів і т.п.

Другий ситуаційний фактор, який впливає на результативність спонсорства -ліміт часу. Дарлі та Батсон, експериментуючи із студентами теологічної семінарії, змушували їх по завданню експериментатора йти до студії для запису імпровізованої проповіді, що базувалась на притчі про доброго самарянина. По дорозі вони проходили біля чоловіка, що сидів на підлозі, при цьому кашляв та стогнав. Групі студентів, відправляючи їх до студії звукозапису, казали: «Вони будуть готові вас записати за кілька хвилин, але вам треба вже зараз йти туди». З цих студентів 2/3 зупинились поруч з чоловіком, щоб йому допомогти. Контрольній групі була дана інша інструкція-. «О, ви вже запізнюєтесь. Вам треба було бути на місці кільки хвилин тому... отже йдіть хутко». З цих студентів лише 10% запропонували свою допомогу.

Як бачимо, священик, проходячи поруч з стогнучою людиною, обдумує притчу про некорисливу допомогу.

Аналізуючи цей експеримент Д.Майєрс, задає питання:« Чи можемо ми з цього зробити висновок, що студенти, які поспішали - люди не милосердні? Чи правда, що семінаристи, помічаючи дистрес людини, свідомо ігнорували його?» І тут же відповідає: «Ні. Поспішаючи, вони в повній мірі не сприймали ситуацію. Роздратовані, зайняті своїми думками, та ще й обмежені в часі вони просто не могли сконцентруватися на тому, що якась людина потребує їхньої допомоги» (С.609).

Потенційний донор-бізнесмен знаходиться в постійному цейтноті. Проблеми отримання прибутку, розвитку виробництва, визначення ринку товарів та послуг, керівництво персоналом та інші функціональні обов'язки не дають йому часу для того, щоб «зупинитися», звернути увагу на соціальні потреби своїх підлеглих, проявити гуманне ставлення до них, реалізувати людську ввічливість.

Підприємець не усвідомлює проблему фбндрейзєра, коли він має жорсткі часові обмеження на виконання поставленої задачі. Ось чому не бажано звертатися до потенційного спонсора з проханнями, завчасно не ознайомившись з графіком його роботи, не узгодивши час і місце зустрічі. При первинному зверненні доцільна фраза: «Мені бажано з Вами поговорити (порадитись), коли і куди мені під'їхати?»

1.     Певне значення для надання допомоги іншому має емоційний стан того, хто приймає рішення відносно спонсорства. Особливу увагу при цьому Д.Майєрс приділяє відчуттю провини і настрою, як тривалого емоційного стану, впливаючого на поведінку людини.

Усвідомлення провини - одне з найбільш соціальних почуттів, яке пов'язане з хворобливими переживаннями і бажанням знайти спосіб звільнитися від нього. В різні історичні епохи і в різних культурах існували різноманітні шляхи рішення даної проблеми-, жертвоприношення, каяття, сповідь, зречення і т.п.

Експериментальні дослідження свідчать, що після того, як людина скоїла зло в неї з'являється бажання чинити добро. Цей потяг, підкреслює Д.Майєрс, є можливістю для того, щоб зменшити відчуття власної провини і відновити своє чесне ім'я в очах суспільства або самого себе. « В цілому відчуття провини дає багато доброго. Якщо людина кається, просить вибачення, надає допомогу, намагаючись при цьому уникнути повторення зла, вона стає більш чуйною...»(С.61 ]).

Вважають, що нема потреби проводити пряму залежність між настроєм, обумовленим відчуттям вини, і рішенням бізнесмена надати фінансову допомогу на реалізацію того чи іншого проекту НДО. І все ж таки інформація, отримана не в підприємницькій сфері, дозволяє налаштувати на оптимістичну хвилю тих , хто хоче отримати гроші від бізнесу: якщо бізнесмен відмовився надати допомогу організації, не втрачайте надію. Можливо, усвідомлення проблеми і відчуття вини через який час пробудять бажання потенційного спонсора загладити свою провину і відновити повагу до самого себе, можливо, в майбутньому він зробить добрий вчинок для того щоб задовольнити потреби клієнтів? Мудру пораду в цьому плані ми знаходимо у авторів посібнику для громадських організацій « Все вирішує ... співпраця « ( К.: КМ Асасіетіа, 2000. - С.45-46 ): « ... вас не повинен вивести з рівноваги неприємний прийом чи некоректне відношення. Достойно, без емоцій, скажіть, що жалкуєте про згаяний час як потенційного донора так і ваш... Наприкінці розмови варто виразити (головне відверто) співчуття людині, яка добре вихована: Чи дійсно Ви усвідомлюєте, що якісь особливі, можливо не дуже приємні обставини змусили вашого співрозмовника вам відмовити...Після такого цивілізованого і достойного прощання є вірогідність того, що вам через декілька днів зателефонують і повідомлять про те, що ваш проект зацікавив співрозмовника. А якщо цього не трапилося, то ці двері ще не зачинені для вас назавжди і ви маєте повне моральне право через певний час прийти з вашою пропозицією ще раз.

Науковці дослідили вплив і інших негативних емоцій на альтруїстичну поведінку. Поганий настрій не буде сприяти збільшенню потягу до надання допомоги, поруч з тим експерименти доводять, що принцип «поганий настрій - добрі вчинки» виявляється тільки в поведінці тих людей, чия увага зайнята іншими . Для цих людей, таким чином, альтруїзм є винагороджуючим фактором. Поки люди не занурені в самих себе, не байдужі до проблем інших і схильні до надання допомоги» .

Збираючи інформацію про потенційного донора і готуючись до зустрічі з ним, треба дізнатися, в якому емоційному стані він перебуває. При цьому не варто розраховувати на позитивний результат , якщо співрозмовник занурений в себе з-за втрати дружини, дитини та інш. факторів, які обумовлюють депресивний стан. Різновидом поганого настрою є також гнів, який може викликати все, що завгодно, лише не співчуття.

Альтруїстичні вчинки, як правило, вчиняють люди, які знаходяться в доброму настрої. « Коли людина отримує подарунок або відчуває близький успіх, вона стає більш схильною до приємних думок і спогадів, що сприяє посиленню бажання надавати допомогу.

Люди, що мислять позитивно, як правило, стають і позитивними діячами « (с.614)

Психологічними дослідженнями виявлена залежність між особистісними особливостями і схильністю до надання допомоги:

•     Високоемоційні, емпатичні і схильні до самостійного прийняття рішень особистості більш
здатні до надання допомоги;

•      _    Люди з високим ступенем самоконтролю  частіше надають безвідплатну допомогу
іншим, оскільки, вони прагнуть відповідати тому, що від них очікує оточення.

•    Релігійність людини дозволяє прогнозувати довготривалий альтруїзм, який
проявляється у добровільній діяльності і благодійницьких внесках. На Заході крилатим став
вислів Ендрю Емерсона: "Релігія - мати філантропії".

Як бачимо, серед особистих якостей, які сприяють наданню допомоги іншим, зустрічаються ті, які є необхідними в професійній діяльності. Це схильність до прийняття самостійних рішень і високий показник самоконтролю. Відповідно в самій особистості підприємця закладені потенційні можливості для того, щоб громадська організація могла отримати підтримку для реалізації своїх соціальних проектів.

Аналіз багаточисельних ситуацій з життя, а також експериментів дозволив Д.Майєрсу зробити узагальнення відповідно того, кому частіше допомогають,- «В кризових ситуаціях, у випадках крайньої необхідності жінки, скоріше отримують допомогу, ніж чоловіки, тим більше, коли цю допомогу надають чоловіки. Жінки також частіше звертаються за допомогою. Ми більш схильні допомагати тим, хто, на нашу думку, більше її заслуговує, а також тим, хто схожий на нас

Моделювання альтруїзму базується на принципі наслідування-, «зараження», якщо люди не реагують на те, що відбувається, ми також не схильні до надання допомоги; якщо ми бачимо, що хтось допомогає, ми також пропонуємо свою допомогу.

Велика роль в моделюванні ситуацій, які спонукають людину до надання допомоги іншим належить засобам масової інформації і в першу чергу - телебаченню. Спеціальні дослідження, що були проведені в цій області показали, що якщо «глядач подивився про-соціальні програми замість нейтральних, то рівень про-соціальності його поведінки (в крайньому випадку, тимчасово) зростав з 50% до 74%, а це типовий прояв альтруїзму» (Сюзан Херолд).

Третій ключ до вирішення проблеми соціалізації альтруїзму лежить в приписуванні надання допомоги альтруїстичним мотивам. В основі цього способу лежить ефект самосприйняття: якщо людям платити за те, що вони й так із задоволенням робили, то вони будуть розглядати свої дії як керовані ззовні, а не внутрішньо мотивовані.

Ефект самовиправдовування активізується, коли хтось заздалегідь пропонує непотрібну винагороду, неприховано намагаючись контролювати поведінку і змушуючи людину повірити, що він зробив щось тільки з-за винагороди.

Коли потенційному спонсору говорять «прямо в лоб»: «Якщо ваша фірма зробить внесок в цей проект, то ви отримаєте приз», то він навряд чи буде приписувати свій внесок альтруїзму.

Таким чином, вивчення проблеми надання допомоги іншим дозволяє зробити висновки відносно механізмів і умов проявів альтруїзму, а також способів його

ПОСИЛеННЯ:

1.      В реальному житті зустрічається два типи альтруїзму:

•           «альтруїзм», що базується на взаємообміні;

•           «альтруїзм»,що не передбачає ніяких додаткових умов;

2.      В основі надання допомоги іншим лежать наступні спонукаючі механізми:

•           стурбованість станом потребуючих в допомозі мотивує бізнесменів до надання допомоги,-

•           соціальна норма взаємності спонукає на підтримку відповідати підтримкою; соціальна відповідальність змушує надавати допомогу тим, хто її потребує, навіть якщо вони не спроможнії відповісти тим же;

3.      Прояву альтруїзму сприяє ситуативний вплив:

•              коли люди бачать,що інші допомогають, вони теж починають надавати допомогу потребуючим,-

•              звичайно люди допомогають іншим, коли вони не поспішають;

•              відчуття провини перед ким-небудь може стати причиною альтруїстичної поведінки,-

•              щасливі люди скоріше допомогають, ніж нещасні;

•              релігійність змушує людину до добровольної безвідплатної діяльності і до благодійницьких внесків,-

4.      Посилити надання допомоги іншим можемо двома шляхами:

•           ліквідацією факторів, що стримують альтруїзм;

соціалізацією альтруїзму /навчання моральному включенню; моделюванню альтруїзму, приписування надання допомоги альтруїстичним мотивам/.

* - Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Теорія та методика корпоративного спонсорства - Кіровоград: ЦПТІ, 2003 - 124 с., розділ 1.5.