Кропивницький, Україна adm.iscm@gmail.com

Громада та влада

Editor's Choice

Громада та влада
Read Time: 1 min
Перегляди: 1456

Глубокие социально-экономические и политические преобразования в Украине, качественно изменили деятельность государственных, коммерческих и общественных институций, а также характер взаимоотношений между ними. Потребность построения демократического гражданского общества не только увеличила количество, но и наполнила новым содержанием деятельность партий, общественных организаций, благотворительных фондов и других организаций, которые не входят в государственные структури общества и не ставят цель получения прибыли. Как известно, все эти структур получили название негосударственного (третьего) сектора общества, а организаций, входящие в него - общественных или негосударственных (НГО).

В Украине накоплен определенный опыт деятельности организаций третьего сектора. Об этом, в частности, свидетельствуют научные исследования сотрудников института гражданского общества, института демократии им. Пилипа Орлика; материалы научно-практических конференций, проводимых в рамках различных програм общественного развития, инициированных зарубежными донорами (Фонд Евразия, Фонд Ч. С. Мотта, Фонд Сороса и др.). Особый интерес представляют публикации журнала "Перехрестя", на страницах которого обсуждаются потребности и состояние третьего сектора, а также раскрываются наиболее общие вопросы деятельности НГО в Украине и за ее пределами; определенное представление о содержании и методах образовательных програми общественных организаций дают учебно-методические и тренинговые материалы, подготовленные Творческим Центром Каунтерпарт, а также Лигой ресурсних центров (РЦ) Украины.

Анализ этого обширного материала, изучение практики общественных организаций, а также собственный опыт работы в Центре поддержки творческих инициатив г.Кировограда (ЦПТИ) позволяют утверждать, что общественные организации начинают играть более существенную роль в построении гражданского общества. Количественный рост НГО сопровождается определенньши качественными изменениями: в Украине появилось консолидированное общественное движение, охватывающее все сферы общественной жизни: просветительскую, научную, спортивную деятельность, охрану здоровья, экологию, защиту социальных прав различных групп населення и пр. эффективно работающие организации третього сектора пытаются наладить связи с государственными структурами и бизнесом, они активизируют общественные творческие инициативы и тем самым выполняют стабилизирующую функцию в демократизации общества, помогают решению сложных социальных проблем.

Вместе с тем результаты специального исследования развития инфраструктуры НГО, проведенного по заказу международных Фондов, (М. Дейчаківський, О. Сидоренко, Н. Ясько. Розвиток організацій третього сектора в Україні. // В кн.: Третій сектор в Україні та організації, що розбудовують його інфраструктуру. - К. ; 1997, с. 6-7) свидетельствуют о наличии прямой зависимости между низкой эффективностью, непоследовательностью реформ, проводимых в Украине, и низким уровнем у отдельных социальных групп устойчивого социального интереса (для удовлетворения которого, собственно говоря, и создаются НГО). Зта зависимость определяет основную закономерность в становлений и развитии деятельности организаций третьего сектора в Украине: произвольность, стихийность организационного становлення НГО, ограниченность возможностей выявления конструктивных инициатив. Конкретним проявлением этой закономерности, по мнению исследователей, является:

1.         низкий уровень правового обеспечения, что не позволяет зффективно регулировать деятельность НГО и иметь оптимальный и льготный налоговый статус благотворительным, общественным организациям, а также меценатам;

2.    недостаточная подготовленность кадров для негосударственных, неприбыльных организаций; амбициозность, узость интересов некоторых руководителей НГО;

3.    тенденция разрозненности деятельности общественных организаций, их самоизоляция, отсутствие партнерских отношений между ними и координации деятельности;

4.    слабая связь между НГО, государственными структурами, деловыми кругами и международньїми негосударственньши организациями.

Эти данные, на наш взгляд, дают достаточно адекватную обобщенную картину состояния организаций третьего сектора в Украине. Однако естественно предположить, что вследствие специфичности местных условий сформулированньге исследователями тенденции развития третьего сектора своеобразно проявляются в различных регионах Украины.

Вот почему мы сочли необходимым провести комплексное исследование, которое могло б дать нам реальное представление о состоянии третьего сектора в Кировоградской области.

Исследование проводилось при помощи комплекса методов:

•       анкетирование;

•       беседы с руководителями  и   членами НГО;

анализ интеллектуальных продуктов деятельности НГО;

•        контент-анализ печатных СМИ;

•        зксперементально-психологические методики для определения стилей руководства НГО.

К исследовательской работе были привлечены не только сотрудники ЦПТИ, но и преподаватели, студенты Кировоградского государственного педагогического университета им. В. Винниченко, Кировоградского института регионального управлення и зкономики, а также квалифицированные работники районних учреждений культури. Всего исследованием было охвачено 412 членов общественннх организаций и инициативннх групп; 280 человек из зтого количества былы лидерами НГО.

Не выдвигая задачу всестороннего освещения и анализа материала, полученного в данном исследовании, отметим лишь наиболее существенные моменты, имеющие непосредственное отношение к поиску путей совершенствования III сектора в Кировоградской области:

1.   Кировоградская область занимает одно из последних мест в Украине по количеству официально зарегистрированннх общественннх организаций. При зтом 31% НГО из зтого числа фактически оказались недействующими организациями. Одна из причин такого положення в том, что Кировоградщина является наиболее пострадавшим регионом от экономического кризиса. Другая причина уходит своими корнями в недалекое   прошлое,   когда   в   условиях   командно- административной тоталитарной системи .Коммунистическая партия использовала центральную Украину, в том числе и Кировоградскую область, как "полигон" многих "общественных" инноваций, которое, по сути, являлись не инициативой масс, а директивой сверху. Вот почему у кировоградцев сформировался стойкий менталитет: НГО воспринимаются не как форма удовлетворения и защите своих общих интересов, не как средство гражданского самовыражения личности, а как формальная структура, являющаяся посредником от имени государства.

2.    Контент-анализ печатных СМИ Кировоградской области показал, что деятельности НГО посвящено не более 0,5% публикаций. Плохая информированность населення о функционировании общественных организаций области является одной из причин индифферентного отношения к ним.

3.    Приоритеты     направлений     деятельности     НГО Кировоградской  области  несколько  отличаются  от среднеукраинских показателей. Отметим в этом аспекте несколько моментов:

 

•       более низкий процент, по сравнению со среднеукраинским, тех видов деятельности, которые в доперестроечный период считались на Кировоградщине приоритетными. К ним относятся просветительская деятельность, образование (по Украине - 8%, по Кировоградскому региону - 5%), а также культура, искусство (13% - по Украине, 6% - по Кировоградской области);

•       в сельской местности и малых городах на базе Домов культуры некоторые клубные формирования стали приобретать статус инициативных групп, а их руководители, как правило, становились их лидерами;

•       в нашем исследовании зафиксированьї также НГО(3% от общего количества), обгединяющие социально активних граждан по интересам. Эти организаций не видят необхо-димости в официальной регистрации, а порой не знают, как зто можно сделать. Направление деятельности зтих организа­ций чаще всего связано с музыкальным, изобразительньм искусством или с различньми формами досуга;

•       незначительное количество (2%) организаций оказывают регулярные услуги населенню.

4.  Образовательный ценз опрошенных руководителей НГО достаточно высок: 33% имеют высшее, 39% - специальное среднее, остальное - общее среднее образование. При этом выявлен низкий уровень организационного развития и неэффективности управлення НГО: подавляющее большинство организаций не имеют стратегического плана развития. Значительное количество респондентов (72%) расплывчато сформулировали миссию своей организаций. Только 6% организаций имеют своих постоянных сотрудников, пользуются услугами волонтеров, имеют внутреннюю рабочую документацию. Изучение стилей руководства по тестовой методике показало, что 3% опрошенных лидеров еще не выработали свой стиль управлення, либо склонны к непоследовательному стилю, 25% - имеют склонность к авторитарному, а 18% - к либерально-попустительскому стилю руководства.

5.  Меньше одного процента опрошенных проходили тренинговую подготовку лидеров и активистов НГО, принимали участие в учебных семинарах и конференциях, образовательных программах, ориентированных на совершенствование профессиональной подготовки персонала НГО.

Организаций, находящиеся в мальых городах области и районних центрах, как правило, не имеют информации об учебных семинарах и конференциях, проводимых в Украине, а тем более за рубежом.

75% респондентов выразили желание получить знання по следующим проблемам, расположенным в порядке убывания их значимости:

•        фандрайзинг

•        менеджмент

•        информационные технологии

•        социальное партнерство

•        РR

6.      Первой по значимости проблемой для лидеров НГО является потребность в укреплении материально- технической и информационной базы организаций. На зто указало 91% опрошенных. В выборе путей решения этой проблемы респонденты возлагают надежды на помощь извне (со стороны спонсоров, грантодателей, местных органов власти и пр.). Менее 1% опрошенных указали на то, что они могли бы оказывать платные услуги населенню, проводить шоу-сборы.

7.    Между НГО области почти отсутствует взаимосвязь, обмен опытом и информацией. Особенно это касается организаций, расположенных в районных центрах. Отсутствие информационньїх технологий, слабое освещение состояния дел в третьем секторе средствами массовой информации, отсутствие информации о донорских организациях и дефицит методической литературы по актуальним проблемам деятельности НГО, увеличивая дистанцию между центральными и перефирийными НГО, фактически резко осложняет деятельность последних, а иногда приводит к их самоликвидации. По нашим данным, почти 1/3 организаций, зарегистрированных в малых городах и районних центрах до 1994 года, уже прекратили свою деятельность.

Механизмы взаимодействия НГО с органами власти, государственными структурами и бизнесом развиты крайне слабо. Совместные проекты с бизнесом фактически отсутствуют, иногда (на это указали 4% респондентов) проводятся совместные единоразовьіе акции с коммерческими структурами, изредка (3%) НГО принимают участие в реализации благотворительных программ, инициированных бизнесом. Что касается связи с государственными учреждениями и структурами, то в областном центре организаций используют услуги специалистов-консультантов (юристов, преподавателей ВУЗов, работников культури, образования, здравоохранения), а в мальїх городах и районних центрах общественние организаций традиционно обращаются за методической помощью в учреждения культури, которые, как известно, в настоящее время сами претерпевают глубочайший кризис, но все же сохраняют неплохо подготовленний кадровый потенциал, который при зтом не умея вписаться в новые рыночные отношения, все же по инерции продолжают работу исключительно на знтузиазме.

 

 * - Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Ресурсный центр для НГО как катализатор процесса межсекторного партнерства Кировоград: ЦПТИ, 1999 - 52с., 1 часть

Editor's Choice

Громада та влада
Read Time: 1 min
Перегляди: 1862

Останнім часом на адресу третього сектору поступає критика з приводу громадсько-політичної безграмотності. Одна з причин цього, очевидно, криється в тому, що лідери НДО, підкреслюючи причетність до неполітичних організацій, формально демонструють свою відчуженість від проблем політики. Однак, жити в соціумі, а тим паче, займатися розбудовою громадянського суспільства і стояти поза політикою неможливо. Зв'язок політики з іншими сферами громадського життя, в яких функціонує НДО (наука, культура, право, освіта, екологія і т.д.) є очевидним. Ось чому, перед тим як визначити стратегію неполітичної організації на найактивніший період політичного життя країни (на час передвиборчої кампанії) представникам третього сектору, необхідно підвищити свою політичну компетенцію. В цьому аспекті важливо усвідомити наступні питання:

•      Що таке політика і політичне життя?

•      Що спільного й які розбіжності між громадською і політичною організацією?

•      Які існують види участі в політичному житті? Що являють собою вибори як компонент політичного життя?

Відповіді на поставлені вище питання дозволять лідерам, персоналу, волонтерам III сектора напрацювати адекватну стратегію на період передвиборчої кампанії, а також осмислити реальну картину української дійсності для того, щоб знайти ефективні шляхи її покращення.

Розглянемо насамперед сутність політики й політичного життя.

Поняття "політика" багатоаспектне. Вперше цей термін зустрічається в роботах давньогрецьких філософів. Так, Демокріт розглядав політику як найважливіше мистецтво, завдання якого -забезпечити спільні інтереси громадян поліса. Він рекомендував докладно вивчати політичне мистецтво і допускати до керівництва лише тих, хто знає справу, має відповідні знання, якості. Платон також характеризує політику як царське мистецтво, для якого визначальною ознакою є наявність справжнього знання і уміння правити людьми. Арістотель розширює зміст терміну. Політика, вказує він, є родовою ознакою людства. Визначаючи сутність людини, він називає її "політичною твариною"

            Таким чином, мислителі Стародавньої Греції внесли суттєвий вклад у розвиток політичних поглядів і заклали фундамент формування відправних ідей і концепцій у сфері теорії і практики політичного життя.

Кожний історичний період розвитку суспільства вносить свої корективи в трактування поняття "політика". Традиційний погляд асоціює політику з державою і акцентує необхідність її аналізу на інституційному, державному рівні. В подальшому політику розглядають переважно як владу а також як заздалегідь передбачуване і спеціально організоване прагнення до її завоювання і збереження. Разом з тим підкреслюється, що політика має і багато інших суттєвих характеристик:

•       зв'язок з життєдіяльністю суспільства;

•       визначення форм, задач і змісту діяльності держави;

•       відображення в ній взаємодії соціальних груп, класів, націй як між собою, так і з владою;

•       наявність спеціальної діяльності по узгодженню інтересів різних верств населення та інш.

Незважаючи на різні підходи до трактування поняття "політика", сьогодні найбільш розповсюдженими і загальнодопустимими можна вважати наступні:

1.       Політика - це сфера взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів з приводу використання публічної влади задля своїх суспільно значущих інтересів і потреб.

2.       Політика (грец. ро//ї/са -державні і суспільні справи) - організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована, в першу чергу, на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідом і соціальними групами задля ствердження власних запитів і потреб.

Як бачимо, в трактуванні поняття "політика" відображені наступні моменти:

•       Інтерпретація політики через державу.

•       Асоціювання політики з діяльністю людей задля своїх суспільно значущих інтересів і потреб.

•     Уявлення політики у вигляді влади.
Якщо застосувати ці три позиції до визначення організацій

третього сектору, то можемо відмітити наступне:

По-перше, громадська організація є недержавною, тобто не входить до її структур, проте, це не означає ізольованість НДО від держави і відсутність взаємовідносин з нею. Призначення організацій третього сектору полягає в тому, що вони стримують сучасні демократичні держави від надмірної централізації і відіграють вирішальну роль у створенні державою умов для оптимального функціонування життєдіяльності суспільства.

Саме тому громадські організації по відношенню до держави виконують як опозиційну, так і творчу функції.

Опозиційна функція спрямована на розлад державних програм, що негативно впливають на демократичні перетворення. Виконуючи цю функцію, НДО може об'єднувати зусилля з політичною опозицією або профспілками, використовувати засоби масової інформації для формування громадської думки та інш. Щодо творчої функції, то громадські організації можуть виконувати контрактні роботи для розвитку урядових соціальних програм, пропонувати державі шляхи розв'язання тих або інших проблем.

Отже, якщо інтерпретувати політику через державу, то можна помітити, що громадські організації активно впливають на формування політики.

По-друге, асоціювання політики з діяльністю людей задля задоволення своїх суспільно значущих інтересів і потреб зближує призначення політичних і громадських організацій, тобто і ті й інші, будучи добровільним громадським формуванням, створюються на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Невипадково Закон України «Про об'єднання громадян» підкреслює, що об'єднанням громадян вважається політична партія або громадська організація.

По-третє, уявлення політики у вигляді влади потребує, перед усім, визначення цього поняття.

Згідно з усталеним в політиці поглядом:

 Політична влада - це політичні відносини, породжені відмінністю соціально-структурних інтересів, які випливають з відносин власності на засоби виробництва, що зумовлює соціальні переваги та авторитет власника і таким чином призводить до створення суб'єкта і обєкта влади, тобто, до відносин панування і підлеглості.

            При цьому, об'єкт влади має в демократичній організації суспільства два аспекти. По-перше об'єкт влади є його першоджерелом, тому що він делегує цю владу певним владним формуванням. Другий аспект полягає в тому, що після делегування влади об'єкт бере на себе обов'язок підкорятися делегованій ним владі, яка таким чином перетворюється в суб'єкт влади. Суб'єкт влади - це безпосередній носій влади, який організовує поведінку об'єкта владними засобами до інтересів цього об'єкта.

Уявлення політики у вигляді влади є роздільною ознакою політичної партії і громадської організації. Якщо політичні партії "мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі", то громадська організація існує "для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів ("Закон України "Про об'єднання громадян"). Таким чином, НДО не прагне безпосередньо формувати органи влади як на національному, такі на регіональному і місцевому рівнях і мати представництво в їх складі. І в цьому плані громадські організації є неполітичними. Іншими словами: НДО не являються суб'єктами і носіями політичної влади і не прагнуть до неї.

Проте, в період передвибочої кампанії, членам громадських організацій дуже важливо визначити своє місце в політичному житті суспільства.

Поняття "політичне життя" так як і термін "політика" багатоаспектне, воно "визначає галузі всього політичного, дозволяє охопити всю політичну сферу, всі її елементи, причому, дає можливість відобразити їх динамізм і активність". Особливості, характер і структура політичного життя, визначаються рівнем цивілізованості того чи іншого суспільства, його демократизму, співвідношенням корінних інтересів різних соціальних груп, вмінням і прагненням політичного керівництва об'єднати народ для досягнення спільної мети".

Політичне життя визначають як одну з основних сфер суспільного життя, пов'язану з діяльністю і відносинами індивідів і соціальних спільнот, створених ними політичних інститутів для виявлення інтересів соціальних суб'єктів, а також боротьбу за їх реалізацію через посередництво політичної влади у процесі політичного розвитку.

         Важлива роль у функціонуванні політичного життя відводиться особистості, без якої немає соціально-політичної активності. "Йдеться про політичну участь, тобто, про залучення людей до процесу політико-владних відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що поважають інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої вплив на органи влади з метою реалізації соціальних інтересів".

Громадські організації, особливо в період передвиборної кампанії, повинні активно виражати свої інтереси, потреби і впливати на суб'єктів політики.

Існує багато підходів до визначення рівня залучення особистості до політики і типів особистості залежно від ставлення до політичного життя. В узагальненому варіанті їх можна подати у формі таблиці, яка надається в одному з навчальних посібників:

 

Рівні залучення особистості до політики

Типи особистості, залежно від ставлення до політики

Незначна політична активність та ін­терес до політики, мінімальність політичного впливу; статус об'єкта по­літики.

"Автомат" - уникає будь-яких політичних орієнтацій; тікає в свій внутрішній світ.(Е.Фромм)

Індиферентний тип - не має жодного відношення до політики.

Член громадської організації, руху; Залученість до політики є опосе­редкованою.

Бюрократичний тип - ставлення до політики залежить від обставин життя (Р.Мертон)

Член політичної організації ціле спрямовано, з власної волі, безпосередньо бере участь у її

роботі.

Політичний агітатор - здатний впли­вати на емоції й почуття людей.

Громадський, політичний діяч.

Адміністратор - здатний маніпулю­вати подіями та обставинами .

Професійний лідер.

Політичний теоретик - здатний ма­ніпулювати ідеями( Г.Лассуелл)

Політичний лідер.

Моралізатор - визначається ентузіазмом, великою емоційною зацікавленістю і малою поінформованістю про політику (Р.Рісмен)

Як бачимо, членам громадських організацій відведено проміжне становище в рівнях залученості до політики. Маючи соціальні орієнтири, не пов'язані з безпосереднім представництвом в структурах публічної влади, вони відносяться до політики в залежності від ситуації і обставин життя. Участь в діяльності НДО і груп за інтересами спрямовує енергію її членів на вирішення проблем найближчого соціального оточення (захист природи, прав людини, інтересів споживачів та інш.).

Передвиборча кампанія використовується як реальна можливість для того, щоб залучити увагу громадськості, офіційних кіл, а також кандидатів в депутати до будь-якої актуальної соціальної проблеми.

Виробляючи стратегію НДО в період передвиборчої кампанії, необхідно ознайомитися з існуючими виборчими системами різних країн і України зокрема.

Вибори - це конкретна форма участі в політичному житті. Завдяки цьому акту формуються як центральні органи влади (президент, парламент), так і органи місцевого самоврядування різних рівнів. Під час передвиборчої кампанії висвітлюються основні проблеми життя суспільства, і громадська організація повинна активно використовувати свій час для реалізації своєї місії.

Вибори як процедура обрання або висунення певних осіб способом голосування є основним механізмом створення органів та механізмів влади.

Існують наступні виборчі системи:

Мажоритарна виборча система - це такий порядок визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів, партія), який отримав більшість голосів по виборчому округу (50% + 1 голос).

Практика підтверджує, що мажоритарна система ефективна в тих країнах, де партійна система вже склалася. Проте, мажоритарний принцип виборів має і суттєві вади, оскільки він може дати спотворене співвідношення сил у суспільстві під час виборів. Як показує практика, в особливо несприятливі умови мажоритарна система ставить дрібні партії, яким дуже важко провести своїх кандидатів у виборні органи.

Пропорційна виборча система - це такий порядок визначення результатів голосування, за яким розподіл мандатів за партіями, які виставили своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів, тобто у процентному співвідношенні.

Для проведення виборів за пропорційною системою створюються великі округи. Кожна партія виставляє на виборах списки кандидатів. Встановлюється мінімум голосів, необхідних для отримання одного депутатського мандата. Розподіл мандатів всередині списку партії здійснюється згідно з порядком, в якому кандидати розташовані в списку.

Змішана виборча система - це такий порядок визначення результатів голосування, в якому поєднані елементи мажоритарної і пропорційної систем.

За оцінками фахівців ця виборча система дозволяє об'єднувати позитивні сторони мажоритарної і пропорційної систем, а також долати їх вади. В парламент одну половину депутатів обирають за пропорційною системою, а іншу-за мажоритарною. Спосіб голосування полягає в тому, що виборець отримує два бюлетені. За допомогою одного обирає особу, за допомогою іншого - партію.

18 жовтня 2001 року президент України Л.Кучма підписав Закон України "Про вибори народних депутатів України".

У відповідності з цим законом, вибори депутатів України здійснюються за змішаною (пропорційно - мажоритарною) системою.

1.     225 депутатів обираються за пропорційною системою у багатомандатному загально мандатному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків.

2.     225 депутатів обираються за мажоритарною системою відповідної більшості в одномандатних виборчих округах.

На території України створюється один багатомандатний виборчий округ, який включає всю територію України і 225 одномандатних округів, до складу яких можуть бути включені один або кілька районів, міст.

Закон України "Про вибори народних депутатів" визначає порядок висунення і реєстрації кандидатів в депутати, а також проведення передвиборчої агітації.

Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцять одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років .

Право висування кандидатів в депутати належить громадянам України, які досягли 18 років і мають право голосу. Це право реалізується ними через партії (блоки) або шляхом самовисування .

Кандидатів в депутати може висувати партія або виборчий блок партій, які зареєструвались в установленому законом порядку не пізніше як за рік до дня виборів .

Передвиборча агітація починається за 50 днів до початку виборів і завершується о 24:00 останньої п'ятниці перед днем виборів .

Форми і засоби передвиборчої агітації можуть здійснюватись в будь-яких формах, що не суперечать Конституції України та законам України.

 

 

* - Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Стратегія неполітичної НДО під час передвиборчої кампанії - Кіровоград:ЦПТІ, 2001 - 120с., розділ 1.1.

 

Editor's Choice

Громада та влада
Read Time: 1 min
Перегляди: 1256

Підготовка до виборів є одним з найбільш активних періодів політичного життя суспільства. У фокусі передвиборчої боротьби здебільшого перебувають центральні проблеми економічного, соціального і культурного життя країни та регіонів. І саме результатами голосування громадян визначається курс майбутнього розвитку суспільства.

Вибори - це зіткнення політичних сил, боротьба окремих особистостей, політичних платформ і курсів, часом діаметрально протилежних. Політична еліта в період передвиборчої кампанії максимально мобілізує свої зусилля для здобуття влади.

Третій сектор, як найбільш активна частина соціуму, завжди зацікавлений у розвитку і закріпленні демократичних процесів суспільства. Ось чому, представляючи неполітичні організації, третій сектор в той же час не може стояти осторонь, коли вирішується майбутнє суспільства.

Передвиборча кампанія для НДО - це реальна можливість зруйнувати в масовій свідомості стереотипи ставлення до громадських організацій не як до формальних структур, що нічого не змінюють в житті суспільства.

З іншого боку, саме в цей період часу третій сектор повинен заявляти суспільству про свою активність і самостійність, громадську компетентність і вміння не тільки перейматися проблемами і потребами пересічних громадян, але і проявляти ініціативу в пошуку нестандартних рішень соціальних проблем.

Неполітичні громадські організації мають довести, що їх участь в громадському житті є значним вкладом у становлення громадянського суспільства і розвиток демократії. Реагуючи на актуальні проблеми соціальних груп та окремих членів суспільства, НДО являються механізмом, завдяки якому громадяни можуть діяти гуртом, добиватися підтримки, визначеної політики, спонукаючи владні структури до проявів соціальної відповідальності.

Підвищити імідж організацій третього сектора можуть самі претенденти на місця в структури влади.

Аналіз попередніх передвиборчих кампаній показав, що обіцянки кандидатів у народні депутати мало чим між собою відрізняються, носять декларативний характер.

В таких умовах виборцю важко визначитись кому віддати перевагу. Індивідуальне рішення про підтримку того чи іншого кандидата приймається не на основі власного переконання, а під впливом ситуативних факторів.

В результаті перемогу інколи отримують не ті лретенденти, які дійсно прагнуть внести відчутні позитивні зміни в життя свого територіального округу.

Майбутні вибори можуть принести успіх тим кандидатам, які в своїх передвиборчих програмах і публічних агітаційних заходах (зустрічах з суб'єктами, інформаційних плакатах і матеріалах передвиборчої агітації, виступах у засобах масової інформації, включаючи використання електронних засобів і т.д.) відкрито заявлять про свою прихильність до соціальних потреб через визнання третього сектора. Претенденти на посади в органи влади мають усвідомити, що неполітичні організації вирішують ті матеріальні, суспільні, психологічні і духовні проблеми, які з певних причин в даний момент не в змозі вирішити ні держава ані бізнес. Ідентифікуючи актуальні проблеми суспільства, НДО знаходять новаторські методики і створюють іноваційні шляхи рішення важливих суспільних проблем. Задача у претендентів і у третього сектора однакова: розширити інформаційну, організаційну базу прийняття майбутніх рішень і привернути увагу до тих проблем, які могли б залишитись поза полем зору державного апарату.

В період передвиборчої кампанії НДО формують певні відносини з кандидатами в депутати, а також партіями, які висувають кандидатів. При цьому організація може займати три позиції:

•            опозиційну;

•            нейтральну;

•            підтримуючу.

Опозиційна позиція має місце в тому випадку, коли програма кандидата і його агітаційні заходи містять негативне відношення до демократичних перетворень. В такому разі НДО використовує засоби масової інформації та неофіційні канали для формування суспільної думки.

Нейтральну позицію організація займає по відношенню до тих кандидатів, в яких вона не вбачає потенціалу для встановлення плідних контактів.

І, накінець, НДО може відкрито заявляти про підтримку кандидата, який своїми переконаннями і діяльністю доводить, що його дійсно хвилюють суспільні проблеми і що він здатен підтримувати ініціативи в пошуку нових рішень.

Взаємовигідні відносини між потенційним обранцем та НДО можуть розвиватися на основі підтримки: у випадку перемоги на виборах кандидата, якого підтримувала громадська організація, . остання має реальний шанс через "свого" депутата просувати свої інтереси.

Роботу коаліції очолює рада коаліції, куди входять лідери НУО. Функції ради різнопланові. Це:

•       Громадські слухання, які проводяться серед членів НУО, як найактивніших представників своєї соціальної групи, які виконують цементуючу задачу, інформуючи своїх членів про хід лоббістської кампанії.

•       Складання стратегічного плану, в якому визначається стратегічна схема лоббістської кампанії. В плані формулюються принципи, загальні напрямки діяльності, а також проміжні етапи, необхідні для зміни існуючої ситуації і досягнення поставлених задач.

•       Пошук коштів, прийняття бюджету лоббістської кампанії і контроль за використанням бюджетних коштів всіма підрозділами лоббістської кампанії. При цьому, бюджет складається з коштів, які витрачаються на довготривалість лоббістської групи, груп підтримки (НУО коаліції, НУО союзники), кампанії в ЗМІ і т.д..

•       Здійснення інформаційного контролю. Вимоги до розповсюдження інформації: локальність і лорційність її подачі, обмеженність доступу сторонніх осіб, особливо тих, на кого планується провести лоббістський вплив.

•       Пошук союзників: НУО іншої суспільної групи, підприємницькі структури чи органи іншої структури, зацікавлені в проміжних результатах кампанії.

•       Контроль за виконанням досягнутих домовленостей.

В громадську лоббістську структуру входить також лоббістська група - група фахівців, експертів даної суспільної сфери, яка має зв'язки з владою, ЗМІ, з комерційними і політичними структурами, потенційно здатних допомогти в реалізації цілей кампанії. Функції лоббістської групи:

•     Збір поточної інформації про стан проблеми, шляхи і невдачі її рішення
організаціями влади та НУО поза коаліцією.

•       Планування і аналіз ходу операцій кампанії.

•       Оформлення документів та іншої інформації для передачі їх органам влади, ЗМІ, громадськості.

•       Поточний звіт про хід і результати операцій кампанії перед радою коаліції.

Для проведення лоббістської кампанії необхідні певні ресурси, засоби впливу, а також зв'язки. Все це в сукупності, на думку автора, є інструментарієм лоббі НУО.

Незалежно від цілі, тривалості лоббістської кампанії в ній має бути:

А) збір і аналіз інформації; Б)планування; В) інформаційна обробка. В лобістській кампанії необхідна інформація про об'єкти взаємодії для того, щоб:

•       орієнтуватися в ситуації;

•       чітко планувати свої дії;

•       відслідковувати результативність акцій;

•       уникати несподіванок;

•       маніпулювати супротивниками.

Можливими джерелами закритої (корпоративної) інформації можуть бути:

•       експерт-спеціаліст, який чудово орієнтується в проблемі. В ролі таких експертів зазвичай виступають колишні посадовці місцевого самоврядування;

•       внутрішній освідомлювач - людина з найближчого оточення об'єкта лоббістської кампанії;

•       легковажний інформатор.

В якості зразка планування наводиться класичний РК-план Пітера Гріна (20; с. 36-37). Наведемо основні розділи:

•       загальний погляд на проблему;

•       наміри і цілі;

•       цільові аудиторії;

•       ключові повідомлення;

•       тактика кампанії;

•       витрати;

•       контроль.

Під інформаційною обробкою мається на увазі пропаганда. Ключові повідомлення мають бути спрямовані вздовж двох протилежних і відмінних за характером інформаційних потоків:

•       на суб'єкт влади;

•       на соціальну групу та тимчасових союзників, здатних підтримувати просування конкретного інтересу.

На завершення В.Азаров підкреслює, що лоббістська коаліція НУО - тимчасове утворення, вона має бути розпущена відразу після того, як буде прийняте владне рішення.

 Отже, описана модель може використовуватись неполітичними громадськими організаціями у відстоюванні своїх корпоративних інтересів у владних інститутах. Безумовно, дану сруктуру неможна сприймати як догму. Кожна ініціативна група може внести до неї доповнення та зміни у відповідності зі специфікою проблеми та місцевих умов.

   Ми навели дану розробку для того, щоб уже в період передвиборчої кампанії члени НДО могли уявляти напрям діяльності з депутатом, якому було надано підтримки на виборах.

 

* - Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Стратегія неполітичної НДО під час передвиборчої кампанії - Кіровоград: ЦПТІ, 2001 - 120 с., розділ 1.3.

 

 

 

 

 

 

 

 

Editor's Choice

Громада та влада
Read Time: 1 min
Перегляди: 1748

В період передвиборчої кампанії громадські організації взаємодіють з кандидатами як потенційними представниками політичної еліти. Займаючи найвище положення в системі соціальної ієрархії, політична еліта, маючи владу, прагне її утримати. Для реалізації цих намірів вона повинна володіти здатністю мотивувати і вести за собою людей. Іншими словами: представник еліти має бути політичним лідером. Ось чому для задоволення корпоративних інтересів свого сектора в період передвиборчих кампаній члени громадських організацій мають розібратися в наступних питаннях:

•  Кого ми можемо назвати політичними лідерами?

•  Які типи лідерів зустрічаються?

•  Які якості притаманні політичному лідеру?

З психологічної точки зору на відміну від керівника, якого офіційно призначають ззовні, лідер висувається "знизу" і завжди має своїх послідовників. Взаємовідносини лідера і послідовників засновані на внутрішній мотивації. Лідер не тільки веде за собою послідовників, але й має внутрішні спонуки для цього. Специфіка послідовників у взаємовідносинах з лідером полягає в тому, що вони не просто йдуть за лідером, а й бажають слідувати за ним. При цьому соціологічні дослідження показують, що знання, досвід, здібності лідера оцінюються значно вище ніж відповідні індивідуально-психологічні властивості самих послідовників.

З точки зору маштабності задач, які прагне вирішити лідер,

психологія виділяє три типи лідерства:

• побутовий тип (сім'я, навчально-виховні групи, дозвіллєві

об'єднання);

• соціальний тип (виробничі колективи, профспілкові рухи, творчі

об'єднання, громадські організації);

• політичний тип лідерства (державні та громадські діячі).
Доведено існування зв'язку між особливостями побутового,

соціального та політичного лідера. Як правило, побутовий лідер в змозі стати соціальним, а соціальний - політичним. Кандидат під час передвиборчої кампанії багато в чому визначається наявністю в нього якостей, необхідних для державних і громадських дій, тобто, для політичного типу лідерства.

Проблема політичного лідерства має давню історію. Так, ще в древній Греції лідером вважався той, хто спроможний творити історію.

Кожен період історичного розвитку суспільства вимагав певного типу лідера У відповідності з цими вимогами створювались теоретичні концепції лідерства.

Італійський мислитель епохи Відродження Н.Макіавелі наполягав на самостійності політики. Його ідеалом був сильний володар на чолі сильної держави. Зразком лідерства для Макіавелі був герцог Романьї Чезаре Борджіа, котрий стверджував в політиці принцип "меті всі засоби догідні". Щодо якостей лідера, то Макіавелі вважав, що в політиці володареві слід вдаватися до великих віртуозних шахрайств, зрад, які вимагають від нього мужності й особистого впливу.

   В кінці XIX століття німецький філософ Ф.НІцше розробив концепцію лідера-надлюдини. Велику роль в формуванні лідерських якостей філософ відводив самовихованню, яке допомагає знищенню в собі раба. Згідно Ніцше, лідер може ігнорувати моральні норми, політичну культуру і цінності, прийняті суспільством.

 Французький соціолог кінця минулого століття Г.Тару вважав, що більшість людей не здатні до творчості, розуміння й усвідомлення тенденцій історичного, соціального й політичного розвитку. Всіма цими якостями володіє політичний лідер, якого Г.Тару розглядає як рушійну силу суспільного

розвитку. Засновники марксизму визначали політичного лідера як того, хто здатен свідомо виражати волю класу.

Російський політичний філософ Б.Чичерін стверджував, що лідер повинен мати моральні якості, здатність вловлювати бажання та дух часу. Великого значення Б.Чичерін надавав компетентності. Він писав:"... тільки серйозна політична освіта може підготувати політичних діячів, які стоять на висоті свого покликання".

Аналіз досліджень політологів дозволяє виділити два підходи до проблеми політичного лідерства.

Перший підхід - орієнтація на оцінку особистих якостей лідера. Перемогу на виборах отримує той, хто має суттєві переваги в порівнянні з іншими кандидатами в тих якостях, які відповідають інтересам та цінностям окремих соціальних груп і суспільства в цілому. Наприклад, досвід США говорить, що виборці в меншій мірі орієнтуються на програму кандидата, а в більшій - на індивідуальну своєрідність кандидата.

Другий підхід притаманний західно-європейським країнам, де орієнтуються на лідера як на людину-програму. Виборці уважно вивчають зміст передвиборних програм кандидатів. Відповідність цих документів політичним уподобанням, ціннісним орієнтаціям виборців визначають успіх

на виборах.

       Передвиборча агітація здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, та коштів виборчих фондів, партій (блоків), кандидатів в депутати (ст.51). завдяки перевагам в особистих якостях над іншими людьми. Лідер має високий рівень розумового розвитку, володіє творчим мисленням, вміє вирішувати конфліктні ситуації, швидко знаходить ефективні шляхи вирішення складних проблем і т. і.

Американські політологи і психологи вважають, що популярна "теорія якостей" дискредитувала себе. Ефективність того чи іншого стилю, на їх думку, змінюється в залежності від ситуації. Лідерами іноді стають не найяскравіші індивідуальності. Виникає ситуативна теорія (Ф.Гальтон, Е.Боргардус, К.Бирд та інш.), яка, не заперечуючи значущості індивідуальних рис лідера, стверджує, що він є функцією певної ситуації (час, місце, обставини).

Лідером стає та людина, яка при виникненні в групі якої-небудь ситуації має риси, якості, задатки і досвід, необхідні для оптимального її вирішення. Політичним лідером може стати тільки та людина, яка здатна привести соціальну групу до вирішення ситуацій, проблем, задач, хто володіє значущими для групи особистісними рисами а також несе в собі і поділяє цінності самої групи.

Саме дією ситуативної концепції деякі дослідники пояснюють виникнення історичних особистостей. Така особистість з'являється при рідкому збігу обставин - поєднанні потрібних рис з потрібною ситуацією. Щоб з'явилися Наполеон, Карл Маркс, Адольф Птлер, Уі'нстон Черчілль, Маргарет Тетчер, необхідно щоб потрібна людина була в потрібний час в потрібному місці. Ситуативна концепція знаходить багато прихильників. Проте, все частіше можна почути критику. Незгода з цією теорією викликає зневажання людської активності у політичному процесі, культивацію пристосовництва, перетворення лідера на об'єкт, на просто "місце, де щось відбувається", тобто позбавлення його самостійного значення у функціонуванні політичної системи. (О.В.Лазоренко, О.О.Лазоренко).

У відповідності до теорії послідовників (Ф.Стенфорд, К.Шатл, Д.Ріслин, Р.Мічезл, Р.Кеттел та інш.) політичне лідерство розглядається, як особливі відносини між лідером та підлеглими або тими, котрі якимось чином чи якоюсь мірою на нього впливають. Ці відносини можуть бути односторонніми і двосторонніми. При односторонніх відносинах лідер впливає на підлеглих в залежності від рівня концентрації влади у нього, політичної значущості а також особистісних рис.

Психологічна концепція лідерства знаходить своє обгрунтування в роботах австрійського психоаналітика Фрейда. На думку вченого психологічне життя людини визначається потягами, головний з яких сексуальний потяг (лібідо). З огляду на багато соціальних заборон сексуальні переживання виплескуються в сферу безсвідомого. Іноді вони прориваються в свідоме життя людини, набуваючи спотвореної форми, часто у вигляді комплексів.

Політичне лідерство, на думку Фрейда, це прагнення до подолання комплексів і табу. Лідер повинен підтримувати врівноважені стосунки з послідовниками і володіти здатністю стримувати агресивні настрої мас. Особливий інтерес представляє реляційна теорія лідерства, представники якої при вивченні лідерства беруть до уваги комплекс параметрів:

•    Особистісні риси і мотиви лідера.

•    Уявлення послідовників про лідера.

•    Причини слідування послідовників за лідером.

•    Змістовна характеристика ролі лідера.

•    Офіційне та правове поле, в якому відбувається взаємодія лідера та його послідовників.

Таким чином, існуючі концепції лідерства дозволяють усвідомити феномен лідера.

Варто ознайомитися також з близьким до поняття "лідер" поняттям "ватажок" зміст якого намагався розкрити французький соціальний психолог Густав Лебон .

"Ватажок" - це поводир групи, який диктує їй зовнішні атрибути та внутрішню будову, здійснює ретельний контроль спільної діяльності. Повноваження ватажка обмежені рамками інтересів групи. В індивідуальних рисах особистості ватажка першочергове значення має не ерудиція, культура поведінки, а гроші, влада, сила, яка базується на примусі і маніпулюванні як свідомістю, так і поведінкою підвладних. В своїй маніпулятивній діяльності ватажок використовує насильство, шантаж, інтриги. Г.Лебон характеризує ватажків як гравців, що блефують, як людей сумнівної моралі і хамелеонських схильностей.

Політичний лідер - це особистість, яка використовує свої здібності на створення і реалізацію програм, спрямованих на вирішення соціальних проблем. Політичний лідер апелює до громадської думки і норм моралі.

Основними функціями політичного лідера є:

•    забезпечення інформаційного, політичного зв'язку влади і мас;

•    прийняття оптимальних політичних рішень;

•    соціальний патронаж, захист мас від беззаконня;

•    об'єднання громадян навколо спільних цілей і цінностей;

•    закріплення у свідомості мас оптимізму, енергії для досягнення проголошених цілей.

В науковій літературі існують різні підходи до класифікації політичного лідера, знайомство з якими допоможе громадським організаціям конкретизувати портрет кандидатів, з якими вони будуть взаємодіяти в період передвиборчої кампанії.

В основу класифікації лідерів покладені різні критерії:

1.    В залежності від маштабу лідерства:

•      загальнонаціональні;

•      регіональні;

•      місцеві;

•      лідери певного класу, групи, середовища.

2.    В залежності від особливостей поведінки:

•      Експерт - цінує точність, віддає перевагу фактам, має раціональний склад розуму.

•      Організатор - має ініціативу, контролює свої емоції, пристосовується до влади цілеспрямовано, не поспішаючи.

•      Комунікатор - йде до успіху, керуючись інтуїцією, використовуючи існуючу ситуацію.

•      Стратег - робить політичне життя навколо себе насиченим і неспокійним, відкидає задані схеми, обирає прямий шлях для досягнення мети.

3.    В залежності від функцій лідера та його ролі в суспільстві:

•      Лідер-вождь, який вказує своїм прихильникам цілі та напрямки діяльності, веде їх за собою.

•      "Пожежник", дії якого визначені нагальною вимогою політичної ситуації.

•      Лідер-маріонетка, який здатен переконувати людей, завдяки чому купують його плани та ідеї.

•      Лідер-комівояжер, який уважно ставиться до потреб людей, намагається їм допомогти і переконує їх в тому, що тільки він зможе надати цю допомогу.

4.    В залежності від того, як лідер ставиться до політичної влади:

•      "Принци", які прагнуть більше володарювати.

•      "Супермени", які руйнують старі і створюють нові порядки.

•      "Герої", які служать реалізації громадськозначущої ідеї.

5.    В залежності від ставлення лідера до пануючих у суспільстві
цінностей як засобу організації та розвитку людської
життєдіяльності:

•      Консерватор - прихильник базових цінностей і стереотипів соціальної поведінки, який намагається зберегти або адаптувати ці цінності до мінливих умов життя.

•      Реформатор - має віру у цінності, але оскільки існуюча реальність заперечує їх, то він прагне внести до цих цінностей потрібні зміни.

•      Революціонер - відкидає взагалі базові цінності культури в ім'я утвердження нових.

5.    В залежності від стилю діяльності і політичної системи, де діє лідер:

• Диктатор - має велику кількість політичних стереотипів, жорсткість мислення, досягає своєї мети, спираючись на страх покарання.

• Демократ - має гнучке мислення, схильність до отримання максимально повної інформації, відсутність страху щодо аргументів, які суперечать лідерській позиції, лідер бере участь в обговоренні нарівні з усіма, цілі і напрямки діяльності обираються виходячи з точки зору, яка перемагає.

Виділяють ще харизматичний, плутократичний, популістський та професійний типи лідерів.

Харизматичний тип формулює волю виборців. Послідовники сприймають харизмата, як наділеного надзвичайними властивостями, що є недоступними для підлеглих. Його влада базується не на юридичних засадах, а на тому, що послідовники підкорюються йому завдяки його нібито надприроднім здібностям. Стиль діяльності лідера-харизмата -автократизм, тобто необмежена влада, що не контролюється представницьким органом.

Плутократичний тип - це лідер, який належить найбагатшим представникам панівного класу. Часто до нього належать лідери тіньової економіки, тобто люди які швидко розбагатіли у нетрудовий спосіб, а також багатії-вискочки, які не мають установлених соціальних зв'язків і культурних навичок для спілкування у новому для них владному середовищі (3. Бжезінський).

Популістський тип. Лідер має схильність домагатися визнання його громадської діяльності, популярності, вдаючись до простих прийнятних для населення аргументів та пропозицій, уникаючи непопулярних але необхідних заходів щодо вирішення суспільних проблем. Популістський тип відзначається невисоким рівнем інтлекту, прагненням "показушності" при виконанні ролі виразника інтересів своїх прихильників. Заграє з масами, проголошуючи пріоритет волі народу над політичними рішеннями.

Американський дослідник Д.Бел виділяє професійний тип лідера. Це - представник постіндустріального суспільства, що поєднує в собі інтелект, міцну волю, здатність продукувати і підтримувати нові ідеї. Це-стратег. Стиль діяльності -демократичний. Має високі моральні якості. Лідер- професіонал, вміє визначати пріоритетні цілі, знаходити способи рішення проблемних ситуацій.

Отже, аналіз проблеми засвідчує, що політичне лідерство -реальність не тільки минулого, нинішнього, а й, вірогідно, наступних етапів розвитку цивілізації.

 

* - Азарова Т.В. Абрамов Л.К.Ресурсний центр для НГО как катализатор процесса межсекторного партнерства - Кировоград:ЦПТИ, 1990 - 52 с., розділ 1.2.

Editor's Choice

Громада та влада
Read Time: 1 min
Перегляди: 1538

Неполітична громадська організація не може проявляти пасивність в той час, коли в Україні активізується процес підготовки до встановлення певних політико-владних відносин і проводяться виборчі заходи, які створюють вплив на формування органів влади з метою реалізації соціальних інтересів.

Участь НДО в передвиборчій кампанії - це вираження її активної позиції по відношенню до життя суспільства, а також демонстрація прагнення до соціального єднання і здатності практично вирішувати соціальні проблеми. В той же час, участь і аналіз передвиборчої кампанії дозволяє громадській організації виявити тенденції громадського розвитку і на цій основі намітити заходи щодо зміцнення взаємодії з найбільш значущим соціальним оточенням з метою нейтралізації можливих негативних впливів навколишнього середовища. Передвиборча кампанія може внести суттєву поправку до вже існуючої стратегії організації і, втой же час, вона потребує розробки механізму, за допомогою якого прийматимуться рішення, найбільш адекватні цілям організації і передвиборчій ситуації. Іншими словами: неполітична організація на період передвиборчої кампанії повинна мати стратегію.

В звязку з цим, лідерам і членам громадської організації необхідно актуалізувати свої знання в області стратегії і стратегічного планування.

В науковій літературі існує багато підходів до визначення поняття "стратегія". Наведемо ті, які в найбільшій мірі відповідають своєрідності моменту передвиборчої кампанії:

"Стратегія - це послідовність дій, що спрямовані на досягнення певної мети яка враховує наявність ресурсів на ринку зовнішніх факторів. Це, найчастіше, вибір найбільш раціонального шляху дій".

"Стратегія - це таке поєднання (відповідність) ресурсів і навичок організації з одного боку і можливостей ризику, що виходять з навколишнього середовища з іншого боку, діючи в дійсному і майбутньому при якому, організація сподівається досягти своєї основної мети".

       Як бачимо, суттєвою ознакою стратегії є наявність мети - як передчуття майбутнього образу організації і результатів її діяльності. Формулювання цілі і прогнозування результатів, котрих повинні досягти громадські організації в період передвиборчої кампанії, мають своєрідність. На відміну від комерційних структур, некомерційні організації реалізують гуманістичну концепцію, яка не пов'язана з отриманням прибутку і частіше всього стосується загальнолюдських духовних цінностей, які важко ввести в рамки кількісних вимірювань. Філософія, зміст існування, завдання психологічного росту, конструктивного оволодіння середовищем, соціально корисного росту, співробітництва з людьми важко піддаються не тільки кількісному, але і якісному аналізу. Проте ці труднощі не повинні спонукати організації до відмови від напрацювання стратегії в умовах передвиборчої" кампанії, оскільки "планування дозволяє нам керувати майбутнім замість того, щоб бути його жертвами" (Дж.Фішер).

Другий суттєвий аспект стратегії полягає в тому, що вона дозволяє узгодити розвиток організації у відповідності з тими змінами, які мають місце у навколишньому політичному середовищі, з урахуванням фактору ризику. Це дуже важливий момент не тільки в прагматичному значенні, але й у психологічному відношенні, оскільки замість позиції руйнування надій, що виникає у випадку перебільшеного очікування, у реально змінених обставинах з'являється активне, постійно діюче бажання поліпшити стан справ і просунутися в напрямку досягнення поставлених цілей.

Стратегія неполітичних організацій на період передвиборчих кампаній знаходить своє відображення в стратегічному плані -тобто, в документі, складеному в процесі стратегічного планування.

Приступаючи до стратегічного планування, необхідно передбачати його переваги і труднощі.

Вивчення літератури, присвяченої проблемам наукового управління організаціями, дозволяє виділити важливі переваги стратегічного плану і адаптувати їх до умов передвиборчої кампанії:

•       Стратегічний план дозволяє узгодити розвиток регіональних НДО у відповідності до специфіки проведення передвиборчої кампанії, коли виникають вибухові суміші з політичних подій, рекламних кампаній, політичних тем. Не тільки політики та партії повинні зважати на численні зовнішні чинники і пристосовуватись до новітніх подій, але й позаполітичні організації, змушені диференціювати свої цілі згідно з ситуаціями, що постійно змінюються.

•       Стратегічний план створює механізм, за допомогою якого приймаються рішення, найбільш адекватні меті кожної політичної організації і специфіці передвиборчої ситуації.

•       Стратегічний план визначає пріоритетні напрямки розвитку організацій третього сектора, впорядковує цілі і завдання у відповідності до їх важливості і послідовності.

Слід зазначити, що наявність чітко вираженої стратегії сама по собі не гарантує успіху. Лише поєднання визначеної стратегії і ефективних дій забезпечують успішну реалізацію перспектив. Наочна ілюстрація цього положення наводиться у підручнику "Менеджмент НПО", виданому Творчим Центром Каунтерпарт: "Як і автомобіль з відмінною конструкцією двигуна не зможе рухатися, якщо він заправлений бензином низької якості, так і організацію, що створює стратегічні плани, може спіткати невдача через помилки у організації, мотивації і контролі." Автори цього посібника наводять таблицю, яка дає уявлення про вплив стратегії і дій на успіх кампанії.

 

Стратегія Дії

Визначена

Невизначена

Ефективні

Визначена стратегія, ефективні дії привели до успіху в минулому і забезпечать успіх у майбутньому.

Невизначена стратегія, але ефективні дії привели до успіху в минулому. Але успіх у майбутньому викликає сумнів.

Неефективні

Визначена стратегія, неефективні дії іноді спрацьовували в

минулому, але в

майбутньому очікується посилення конкуренції.

Невизначена стратегія і неефективні дії призвели до невдачі в минулому і такий же результат очікується в майбутньому.

Щодо труднощів стратегічного планування. Узагальнення досвіду цієї діяльності дозволяє звернути увагу на наступне:

•      це є достатньо складний процес, особливо в умовах передвиборчої кампанії, коли швидко змінюються ситуації, політичні події, приймаються іноді протилежні політичні рішення;

•      стратегічне планування може спонукати до внесення небезпечних змін в поточні плани організації;

•      стратгічне планування - коштовний захід. Під час виборчої кампанії кваліфіковані консультанти, фахівці знаходяться в державному секторі.

Всі ці труднощі незрівняні з ефектом переваг, які отримує третій сектор від реалізації обгрунтованого і аргументованого стратегічного плану.

Лідерам громадських організацій необхідно актуалізувати свої знання відносно управлінських функцій також, які здійснюються за допомогою стратегічного планування, а також і адаптувати їх відносно особливостей виборчої кампанії.

Аналіз теорії і практики стратегічного планування дозволяє виділити чотири види управлінської діяльності в рамках стратегічного планування: розподіл ресурсів; адаптація до зовнішнього середовища; внутрішня координація; усвідомлення організаційних стратегій. Розглянемо зміст кожної з вищеперерахованих функцій. Розподіл ресурсів.

Стосовно діяльності НДО ресурси можна визначити як засоби, за допомогою яких реалізовується місія організації.

Для задоволення і захисту своїх законних економічних, творчих, вікових та інших інтересів громадські організації використовують наступні ресурси: люди; фінанси;

інформаційні і матеріально-технічні ресурси. Людські ресурси - вирішальний чинник діяльності НДО. До них відносяться: персонал, члени організації, волонтери.

Регіональні громадські організації залучені до різноманітних сфер діяльності: соціальне забезпечення, проблеми жінок, молоді, охорона довкілля, підтримка розвитку демократії і т.д. Індивідуальний досвід персоналу, як правило, співпадає з місією організації. Наприклад: організації, що займаються пошуком нових технологій навчання, мають фахівців, обізнаних з тенденціями розвитку сучасного технологічного суспільства, здатних з урахуванням цих тенденцій стежити за професійним ринком збуту, швидко і оперативно описувати властивості людини, необхідної суспільству і оперативно проектувати освітні програми. В громадських організаціях, що надають послуги малим підприємствам, є фахівці з організації бізнесу, управління фінансами, персоналом, проведення маркетингових досліджень. Громадські організації, що надають допомогу людям, які відчувають високу соціальну напругу і вступають в конфлікт з навколишнім середовищем, мають висококваліфікованих практичних психологів. Крім того, незалежно від сфери діяльності, НДО має фандрейзерів, фахівців зі зв'язків з громаськістю, менеджменту, а також людей, що працюють в організації безкорисно - не отримуючи за свою працю матеріальної винагороди.

Людські ресурси - це найдорожчий капітал організації в період передвиборчої кампанії. Задача лідерів НДО полягає в тому, щоб грамотно спланувати кадрову політику на період виборів.

При цьому, важливо знайти відповідь на наступне питання: Які співробітники з яким досвідом і здібностями необхідні будуть для вирішення стратегічних завдань під час виборів. Фінансові ресурси - одне зі слабких місць неполітичної громадської організації. В період передвиборчої кампанії фінанси направляються в основному в сферу політики.

Аналогічна ситуація складається і з інформаційними ресурсами. Протягом п'ятдесяти днів іде передвиборча агітація. Площа друкованих засобів масової інформації та ефірний час на радіо і телебаченні строго

регламентовані.

Приміщення, які раніше громадські організації отримували від органів виконавчої влади та органів самоврядування, тепер використовуватимуться для проведення публічних заходів передвиборчої агітації, які організовує окружна виборча комісія.

Через те, що в період передвиборчої кампанії більше ресурсів надходить в державний сектор, існує загроза зниження життєздатності третього сектора. Ось чому на період виборів необхідно виробити стратегію з урахуванням даного несприятливого фактора.

Іншим видом управлінської діяльності в рамках стратегічного планування є адаптація до зовнішнього середовища. Вона охоплює всі дії неполітичної організації, які покращують її відносини з оточенням. При цьому, організація повинна пристосуватися як до сприятливих можливостей, так і до небезпечних. Стратегічне планування найуспішніших НДО має справу з вибором найадекватніших технологій через взаємодію з політичними лідерами, з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, ЗМІ та соціальним оточенням. Прикладом адаптації до оточуючих умов є просування ідеї соціального замовлення в Україні як однієї з найефективніших форм соціальної взаємодії органів влади та НДО на основі підтримки конструктивної ініціативи громадян. Внутрішня координація - важливий вид управлінської діяльності. Ця діяльність здійснюється для урахування сильних і слабких сторін організації з метою інтеграції внутрішніх операцій на період передвиборчої кампанії.

Щодо останнього виду управлінської діяльності - усвідомлення організаційних стратегій - то він передбачає вміння вчитися на попередніх стратегічних рішеннях а також на досвіді інших організацій, що мали позитивні чи негативні результати.

Успіх безпосереднього процесу стратегічного планування здебільшого визначається попередньою підготовчою роботою. Мета підготовчого етапу - створити оптимальні умови для ефективної прогностичної діяльності.

На цьому етапі дуже важливо визначити хто буде обирати перспективні види діяльності і брати безпосередню участь в розробці плану, а при цьому є два підходи до рішення цієї проблеми:

1.     Використовувати вже наявні постійнодіючі структури, котрі відповідають за поєднання зусиль місцевих НДО в рішенні соціальних проблем.

2.     Використовувати досвід створення тимчасових структур, котрі відповідатимуть за зусилля НДО даної територіальної общини для просування низових громадських ініціатив з рішення проблем населення. Відносно першого підходу. У зв'язку з тим, що орієнтиром в певній стратегії на період виборів є забезпечення оптимальних умов для майбутнього розвитку всього третього сектора, а на цій основі створення бази для успіху кожної окремо взятої організації, складати стратегічний план мають представники місцевих НДО, діяльність яких поширюється на територію відповідної одномандатної виборчої структури. Об'єднуючу і координуючу функції мають взяти на себе ті організації, місія котрих спрямована на укріплення життєздатності всього сектора. Типовим, наприклад, є Кіровоградський регіональний ресурсний центр, діяльність якого підпорядкована задачі становлення громадянського суспільства шляхом розвитку інфраструктури третього сектора через активізацію процесу міжсекторного партнерства. Центр підтримки творчих ініціатив розвиває інфраструктуру третього сектора в регіоні шляхом організації інформаційно-консультативної мережі в установах культури, що розташовані у малих містах і центрах регіону.

 

 

* - Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Стратегія неполітичної НДО під час передвиборчої кампанії - Кіровоград:ЦПТІ, 2001 - 120 с., розділ 1.4.

Більше статей...

Сторінка 7 із 8