Кропивницький, Україна adm.iscm@gmail.com

Історії успіху громадських ініціатив

Editor's Choice

 

Літо 2010 року стало для степівської громади незабутньою подією. В рамках антикризової гуманітарної програми Міжнародного фонду «Відродження» підтримано проект Центру місцевої активності «Організація соціальної взаємодії у вирішенні проблем бездоглядності дітей «Я + ТИ = МИ»».

Це перший проект в історії сільської громади села Степове Миколаївської області. Дізнатися більше про цей проект ми вирішили у його автора Б.М.Мельницького (президента Степівського сільського «Центру місцевої активності», директора сільського будинку культури).

- Яку проблему має вирішити даний проект?

- Фінансово-економічна криза завдала значної шкоди економіці країни, що в свою чергу негативно вплинуло на стан справ в регіональних закладах середньої освіти. Особливо складною виявилась ситуація в малих містах та селах, де місцеві бюджети значно збідніли. Заклади середньої освіти, які вже за часи змін зазнали чимало проблем, опинились ще в більш складній ситуації. Закриваються школи в малих селах, матеріально-технічна база та санітарно-побутові умови шкіл стали ще більш слабкими, а в деяких громадах – аварійними,  державний та місцеві бюджети не в змозі профінансувати такі звичні та виправдані часом групи подовженого дня, діяльність установ позашкільної освіти і позакласної діяльності (гуртків, клубів, студій тощо). Все це призводить до того, що діти сільської місцевості мають значно гірші умови та можливості, ніж їх однолітки в містах. Особливо страждають та потребують допомоги в такій ситуації діти з багатодітних, малозабезпечених, неповних сімей. Вони залишаються бездоглядними в позаурочний час. Проблема занятості та організації дозвілля таких дітей має негативні наслідки. Тому організація роботи з дітьми в позаурочний час має важливе значення.

Негативні прояви кризи в освітній сфері на селі не можуть бути подолані закладами середньої  освіти самостійно. Необхідно організувати соціальну взаємодію всіх наявних в громаді соціально-культурних інституцій ради створення належних умов та організації якісної роботи з дітьми та молоддю.

Цим проектом намагатимемося напрацювати досвід використання інноваційної соціальної технології (тематичний кластер) для організації ефективної соціальної взаємодії місцевих соціокультурних організацій у вирішенні проблеми організації дозвілля та занятості дітей сільської місцевості в позаурочний час та поширити його серед інших освітніх закладів регіону.

Мета проекту: попередити бездоглядність дітей молодшого шкільного віку села Степове Миколаївського району Миколаївської області шляхом організації діяльності Центру творчого розвитку дітей, через  організацію ефективної взаємодії місцевих соціокультурних інституцій, використовуючи інноваційну технологію тематичного кластеру.

Село Степове, де планується здійснення проекту, раніше мало добре господарство, яке було здатне забезпечувати всі соціальні потреби мешканців. На сьогоднішній день ситуація дуже змінилася. Фінансово-економічна ситуація, що склалася впродовж останніх років, привела до руйнівних наслідків в соціально-культурній сфері. Сільська ЗОШ налічує 172 учня, серед яких 15 дітей з багатодітних сімей, напівсиріт – 7, малозабезпечених – 13, інвалідів – 1, постраждалих від аварії на ЧАЕС – 3. Але в селі середня заробітна плата дуже низька та не стабільна, багато жінок не працюють, значна кількість мешканців змушена заробляти на життя за далеко межами села. Тому навіть сімї, які вважаються за документами благополучними, не можуть забезпечити належний рівень життя та розвиток дітей. Очевидною проблемою в селі є бездоглядність дітей в позаурочний час. Групи подовженого дня в Степівській ЗОШ вже не працюють кілька років через нестачу бюджетних коштів. Тому проблема занятості та бездоглядності дітей в позаурочний час є актуальною вже тривалий час та  поглиблюється через фінансово-економічну кризу.  На даний момент проблему дитячої бездоглядності та зайнятості не можливо вирішити навіть бюджетом для організації груп подовженого дня: Степівська ЗОШ не може надати приміщення для позаурочної роботи з дітьми , оскільки за кризових умов закриваються школи в сусідніх малих селах, і ЗОШ переходить на режим мало комплектної, щоб прийняти дітей з таких сіл. Тому не залишається вільних приміщень для груп подовженого дня та організації гуртків, клубів тощо. Єдиним приміщенням в селі для організації позашкільної роботи може стати  сільський будинок культури, який має також відповідні кадрові ресурси. Організація соціальної взаємодії різних інституцій соціокультурної сфери на селі ( закладів загальної середньої освіти, дошкільних закладів освіти, сільських клубів та бібліотек), а також громадських та благодійних організацій, які реалізують соціальні проекти для дітей, є особливо важливим кроком на шляху вирішення проблем виховання підростаючого покоління.

- Як саме плануєте вирішити проблему?

- Міжвідомча конкуренція та ізольованість здавна перешкоджає організації ефективної соціальної взаємодії місцевих закладів соціально культурної сфери. Співпраця таких інституцій здебільшого має фрагментарний характер (наприклад: проведення спільних заходів). Планування ж діяльності, спрямованої на спільне вирішення зазначеної проблеми, використовуючи потенціал кожної з організацій, спираючись на її сильні сторони, практично не здійснюється. Ізольованість, дублювання, обмеженість власних ресурсів – причина труднощів більшості організацій  у здійсненні своєї діяльності. Тому вирішення проблем всебічного розвитку дітей можливе за умови організації ефективної співпраці всіх наявних місцевих організацій соціокультурної сфери, що особливо актуально в період фінансово-економічних складнощів.

Досягнути зазначених цілей проекту плануємо шляхом впровадження в практику організації соціальної взаємодії інноваційної технології - тематичного кластеру. Зазначена соціальна технологія успішно апробована в діяльності різних організацій соціальної сфери та визнана ефективною у вирішенні локальних соціальних проблем. Виконавці проекту вивчали досвід використання кластеру в організації соціальної взаємодії закладів освіти та культури в Польщі та Росії. Така технологія сприяє ефективному використанню наявних місцевих ресурсів, уникненню дублювання в діяльності організацій соціальної сфери, досягненню синергетичного ефекту та посиленню впливу на формування місцевої соціальної політики. Кластер створює умови для інтеграції та зосередження на вирішенні конкретної проблеми громади, а не на проблемах конкретної організації.

Так виконавці проекту, які є представниками різних організацій-учасників проекту,  мають успішний досвід використання кластерної технології в своїй діяльності, управління проектами, залучення ресурсів та успішний досвід організації роботи гуртків, студій, клубів за інтересами (їх вихованці – переможці багатьох конкурсів, а керівники – заслужені працівники культури, переможці фахових конкурсів тощо), будуть працювати як єдина кваліфікована команда, що сприятиме ефективності даного проекту.

- Хто є ініціатором впровадження кластеру?

- Ініціатором впровадження тематичного кластеру в організації соціальної взаємодії задля вирішення проблем організації дозвілля та занятості дітей в позаурочний час шляхом організації діяльності Центру творчого розвитку дітей став громадський Центр місцевої активності села Степове, який прагне інтегрувати сільську громаду (громадськість, владу, бізнес, шкільні батьківські комітети, організації соціально-культурної сфери) навколо зазначеної проблеми задля її спільного вирішення.

- Які завдання стоять перед учасниками кластеру?

- Головним завданням є залучення місцевої громади, шкільних батьківських комітетів, організацій соціально-культурної сфери,  влади,  бізнесу до вирішення проблем освіти і виховання дітей та посилення їх впливу на життєдіяльність загальноосвітніх закладів.

Організація діяльності тематичного кластеру «Я + ТИ = МИ», спрямовано на спільне вирішення проблеми бездоглядності та занятості школярів через організацію діяльності Центру творчого розвитку дітей,  використовуючи потенціал кожного  з учасників кластеру, спираючись на його сильні сторони.

Учасники кластеру працюватимуть над організацією діяльності Центру творчого розвитку дітей у співпраці місцевих соціокультурних інституцій в напрямку  впровадження нових освітніх, культурно-дозвіллєвих та оздоровчих програм для дітей:

організація діяльності студій декоративно-прикладного мистецтва (різьблення, вишивання, малювання тощо), хореографічної (бальні та народні танці), театральної, фольклорної, музикальної (хорового співу, духових оркестрів тощо) та гуртків і клубів за інтересами (краєзнавчий, екологічний, інтелектуального розвитку, конструювання, технічної творчості, фантастики тощо).

Для цього спочатку необхідно поліпшення санітарних умов перебування дітей у позашкільних закладах (Центрі творчого розвитку дітей). Тому важливим кроком в досягненні поставленої мети є організація дрібних ремонтних робіт (ремонт туалетів та приміщень для діяльності Центру творчого розвитку дітей) за участі батьківських комітетів та ресурсів місцевої громади.

- Хто братиме участь в реалізації проекту?

- В реалізації проекту братимуть участь працівники Степівської ЗОШ, сільського Будинку культури та Музею, Бібліотеки, громадського Центру місцевої активності, які здійснюватимуть діяльність Центру творчого розвитку дітей (планування та організація роботи гуртків, студій, клубів за інтересами, залучення дітей до участі в роботі Центру в позаурочний час, залучатимуть громадськість до створення умов для діяльності Центру). Учасниками проекту будуть досвідчені педагоги, працівники культури.

Координацію діяльності в рамках проекту здійснюватиме громадський Центр місцевої активності села Степове за підтримки партнерської організації «Центр сприяння суспільним інноваціям»  (ЦССІ) (м. Миколаїв), який має значний досвід управління проектами та впровадження кластерної технології соціальної взаємодії в діяльності організацій соціальної сфери. ЦССІ надаватиме консультативну та організаційну підтримку в організації роботи кластеру, проведенні круглих столів, презентацій, а також  в здійсненні управління проектом і звітності.

- Що має стати результатом проекту?

- Головним результатом проекту має стати реорганізація наявних ресурсів та ефективне їх використання завдяки впровадженню кластерної технології організації соціальної взаємодії місцевих соціально-культурних закладів  у вирішенні проблем бездоглядності та зайнятості школярів. Поєднання зусиль та ресурсів різних соціальних закладів в досягненні спільних цілей, орієнтуючись на їх сильні сторони, дозволить забезпечити якісні послуги в напрямку організації змістовного дозвілля та зайнятості дітей в період економічних негараздів. Створення Центру творчого розвитку дітей надасть можливість дітям обирати заняття за власними інтересами та здібностями, що сприятиме забезпеченню їх зайнятості в позаурочний час та попередженню дитячої безпритульності і бездоглядності.

* - НДО-Інформ №4(39), 2010р.

 

 

Editor's Choice

 

У листопаді цього року одній з найактивніших молодіжних НДО Кіровоградської області — Знам’янський "Чайці" виповниться п'ятнадцять років. За цей час через "горнило" організації вже пройшло до шести тисяч дітлахів. Палкими прихильниками та волонтерами "Чайки" всі вони є і нині, до речі, найстаршому з них вже за тридцять. Особливо тепло жителі Знам'янки ставляться до керівника організації Володимира Колибіденка. Окрім свого улюбленого дітища Володимир ще очолює районну організацію Товариства сприяння обороні України та обласну організацію Всеукраїнського дитяче - патріотичного об'єднання " Майбутнє України". Вже зараз до неї входить чотири районних осередки. Ще три знаходяться на етапі становлення, але мають бажання приєднатися.. За досвідом до Володимира приїжджають з усієї країни, радяться, і як то кажуть, йдуть "слід в слід". Володимир Колибіденко, напівжартома-напівсерйозно говорить, що вже й книжку б про свою роботу написав, аби гроші були. Дітей же він просто обожнює. Впевнений, що всі вони талановиті, добрі, гарні і взагалі мріє про той час, коли усі діти Знам'янки дружитимуть з "Чайкою". Отож, наша сьогоднішня розповідь про нього та історію успіху молодіжної організації "Чайка".

- Володя, розкажіть, з чого у Вас все починалося?

Ще до армії ми з друзями займалися спортом. Просто так, для себе. Клуб наш знаходився по вулиці Пролетарській 37. Хоча, мабуть, і клубом це було важко назвати, таке собі напівпідвальне приміщення.. Коли я пішов до армії - цей клуб закрився. Відслуживши в Афганістані я повернувся додому і вирішив відновити його роботу. Почали займатися, молодь з двору та мікрорайону "підтяглася". Потім нас помітили "афганці". Тобто, прийшов до нас якось голова Знам'янської організації, був тоді у нас Володимир Грабовський, і запропонував займатися з дітьми. Спочатку навіть пообіцяв різні заходи фінансувати, заробітну плату платити і таке інше. Але так вийшло, що обіцяну зарплату видали лише один раз, потім частково, а потім взагалі про нас забули. Це був листопад 1989 року. То було не дуже гарно, тому що діти вже прийшли, почали займатися і тут раптом все припиняється. Ну як же ти їх просто розпустиш? Ось так і почали займатися заради самих занять. Працював я тоді у локомотивному депо слюсарем. Ну що тут сказати? До 94 року "афганці" нас ще трохи фінансували, надавали деяку допомогу при організації походів, різних змагань, як Всеукраїнських, так і обласних. Були і місцеві зльоти у Знам'янці. Тобто, молодь якось розвивалася, до чогось прагнула. Хлопці займалися спортом, підвищувався і наш рівень роботи. Був тоді Знам'янський центр ВПО при Знам’янський Спілці ветеранів Афганістану. В 94 році голову організації було перебрано і після цієї заміни на нас вже просто не звертали ніякої уваги, мовляв : "Ну є, то й добре". Треба сказати, що мені вже тоді доводилося не тільки тренувати дітей, а й керувати гуртком. Куди не прийдеш від цієї організації-мене питають "Хто ви, що, а хто ви такі, взагалі?" Я їм кажу, що ми представники Спілки ветеранів Афганістану, а вони мені: "Який у вас статус? Печатки немає, свого статуту немає." А вже тоді в нас були зав'язані зв'язки з Черкаським центром виховання молоді "Вулкан", теж з дітьми працювали "афганці". Мали ми спілкування і з різними організаціями з інших регіонів. Так ми дійшли висновку, що потрібно організацію легалізувати, оформлювати окремо. Назвали Знам'янський центром військово-патріотичного виховання молоді "Чайка". Юридичний статус молодіжної організації отримали у 1996 році. На нас тоді вже звертали увагу, нас поважали. Ми нормально співпрацювали з міськвиконкомом, воєнкоматом. Наші інструктори, знову ж таки зі складу колишніх вихованців, навіть сиділи у військкоматі при призові наших хлопців, як члени приймальної комісії, висловлювали свою думку про ту чи іншу людину, рекомендували хлопців в елітні війська нашої армії.

Отож, 1996 рік: велика організація, багато дітей та ніяких грошей на її утримання. Написав я листи на ім'я керівників всіх державних структур Знам'янки, приватних підприємців. Пройшов по всіх бюджетних інстанціях, комерційних структурах. В листі було прохання про підтримку організації невеликою сумою пожертви з перерахуванням її на розрахунковий рахунок. Розіслав я тоді більше сотні листів і лише одна людина перерахувала організації 10 гривень. Тоді мій товариш, друг дитинства, який починав разом зі мною - Володя Привалов, запропонував нашому колективу заробляти гроші самостійно. Це як прозріння якесь було. Адже дійсно, організація велика, невже ми не можемо для себе грошей заробити. Тоді я почав ходити до тих самих підприємців та пропонувати їм нашу допомогу, взамін на спонсорування наших заходів чи потреб організації. Припустимо, ми фарбуємо кіоск, прибираємо навколо нього, а підприємець - в знак подяки, перераховує незначну суму грошей організації. Як правило, в цьому випадку підприємці допомагають нам, я б навіть сказав, із задоволенням. Саме таким чином ми заробляли собі гроші для поїздок на змагання... проїзд, проживання, харчування. Дуже гарно нам допомагає організація, на балансі якої знаходиться наш будинок. Ті ж акції які ми проводимо, наприклад чисте місто", достатньо лише прийти і сказати, що саме ми вирішили зробити і нам в усьому йдуть назустріч. Дають машину, цвяхи, дошки і усілякий інвентар - тільки працюй. Діти бачать, що нас підтримують і роблять все дуже охоче. В результаті добре і для міста і для дітей.

Трохи повертаючись назад, я б хотів розказати про історію виникнення ще одного нашого клубу. У 1992 році я отримав квартиру по вулиці Калініна 109. Якось зайшов у напівпідвальне приміщення нашого будинку і побачив, що там збирається молодь. Ось я і запропонував їм зробити клуб. Мою пропозицію займатися спортом сприйняли нормально. Чесно кажучи, мене тоді хлопці дуже підтримали. Пішов на поступки й ЖЕК, почалося будівництво. Нам навіть підлогу тоді постелили. Воно ще й досі, це будівництво триває. Просто там в нас 437 кв. м. і хоча ми зробили вже багато, роботи ще вистачає. Минулого року, нарешті, зробили нормальні душову та туалетну кімнати. Для напівпідвального приміщення - це навіть дуже розкішно. Жодна молодіжна організація, яка працює у схожих умовах - такого не має. Ось так потроху ми розвивалися: тренувалися, працювали, їздили на змагання. Наші діти займалися в нас по 4-5 років, потім призивалися до армії, приходили зі служби і ставали нашими інструкторами. Кожен, хто приходив, одразу помічав, що на місці ми не стоїмо, хоча для мене все, начебто, залишається так, як і було. Взагалі, наші випускники нам дуже багато допомагають. Звичайно, і ми їх підтримуємо, чим можемо. Навіть зараз, вже дорослими, приходять до мене і про щось радяться. Можливо, саме тому нас і поважають, що ми один одного так підтримуємо.

В 1997 році ми увійшли до Всеукраїнського дитячого патріотичного об'єднання "Майбутнє України". Не пам'ятаю точно в якому році, здається в 1998, приїхали до нас з Центру підтримки творчих ініціатив Людмила Станкевич та Лев Абрамов. Йшов якийсь тренінг і я запропонував подивитись на роботу нашої організації. Після цієї екскурсії і почалася наша співпраця. ЦПТІ розпочав надавати нам методичну підтримку, можна сказати, що його керівники в нас якусь іскринку" запалили. Дали зрозуміти, що ми не самі, і що ми комусь потрібні своєю роботою.

- Володя, яким чином до Вас приходять діти, як ви з ними працюєте?

Знаєте, дехто дає дуже багато реклами про роботу гуртків. Ми цього не робимо. Як кажуть, гарний товар реклами не потребує - до нас і так йдуть. Чесно кажучи, ми навіть не знаємо, скільки в нас дітей. В Знам'янці Чайка має 4 філії. До речі, одна з них „Fire motors" - це байкери. Очолює її Роман, теж наш випускник. Оскільки у Знам'янці я також голова Товариства сприяння оборони України, то об'єднав сили обох організацій. Відтак „Fire motors" із задоволенням працює під прапорами цих організацій. Члени клубу, до речі, є нашими волонтерами. Нещодавно, коли ми проводили екологічну акцію, то всі байкери допомагали нам розчищати озеро.

- Чим, окрім цього, займаються ваші діти?

В нас є студія шейпінгу для дівчаток, студія сучасного танцю, гурток айкідо, бодібілдинг, шашки та шахи, настільний теніс, комп'ютерне навчання і, звичайно, займаємося загальною фізичною підготовкою. Чому так? Ще давно, коли ми тільки починали, перед нами виникла проблема працевлаштування наших випускників після служби в армії. Окрім того, нам часто доводилося бачити, як діти з малозабезпечених сімей бігають між вагонами, продають пиво, ризикуючи при цьому своїм життям. Багато було в Знам'янці безпритульних дітей, що просять милостиню. Так виникла ідея якось підтримати цих дітлахів, взяти над ними шефство. Так ось, для того, щоб допомогти всім їм заробляти собі на хліб ми на базі „Чайки" організували радіо - таксі". Особливих складнощів при побудові щогли не виникало. Дівчата - наші випускниці, стали диспетчерами, а хлопці після армії, що мали автомобілі, почали працювати водіями таксі. Тепер, якщо нам потрібно вивезти дітей на акцію, ми звертаємося до наших випускників. Нині у нас близько 30 машин. 10% водіїв складають афганці, 50% - випускники. Парк розширюється, користується авторитетом і ми маємо можливості фінансувати наші заходи. До того ж в місті нас поважають, бо ми не ходимо і грошей не просимо. Якщо ж ми проводимо великі акції, то нагадуємо місцевій владі, що проводимо їх не лише для себе, а й для міста. Як правило, нам не відмовляють. Ми можемо впоратися і самостійно, але нехай і місто працює. Словосполучення дай грошей" в нас не існує. Якщо ми звертаємося до когось, то лише із пропозицією про співпрацю. Ми пропонуємо допомогу, хоча б тому, що коли ми проводимо захід самостійно, нас запитують чому ми нікого не запросили.

-  Чи допомагає Вам грошима місцева влада і чи є у Вас спонсори?

Минулого року виділили для нас 2000 грн. з місцевого бюджету. Ми купили татамі, а гроші, які залишилися, використали на проїзд до Хмельницького на змагання з багатоборству. Це міжнародні змагання, в яких брали участь окрім України, ще Росія, Чехія, Білорусія. Взагалі, ця поїздка коштувала 5000 грн. - 2000 грн. знайшла ,Чайка", ще 2000 грн. спонсорувало радіо - таксі", а вже 1000 грн. виділив міськвиконком. Окрім радіо - таксі" в нас ще була майстерня по виготовленню ключів. До речі хлопець, який там працював, потрапив до нас якраз „з перону". Я його загітував прийти до Чайки, навчив, справу налагодили, а потім він пішов до армії. Ще одна фірма, в якій працюють наші випускники - „Кристем". Це організація, що займається будівельними роботами. Поряд з дорослими випускниками там працюють і наші хлопці, засвоюють професію. Знову ж таки, від фірми нам завжди надходить підтримка. Так ми дійшли висновку, що для того, щоб працевлаштовувати випускників, спочатку потрібно створювати їм місце роботи. Члени нашої організації, в свою чергу, залучають іншу молодь і так новостворена бізнес-структура стає нашим спонсором.

Ще раз нагадую, що Чайка неприбуткова організація, але структури, які навколо нас створюються, допомагають нам вижити. Звичайно, це не межа. Ми будемо йти далі. Я вважаю, що настане такий час, коли не ми будемо просити гроші, а самі бізнесмени будуть приходити до нас і їх пропонуватимуть. А ми їх брати не будемо. Чому? Про це в наступний раз розкажу.

- Проект, який отримав підтримку ІСАР "Єднання" Ви присвятили волонтерській діяльності. Чому, адже у "Чайки" стільки форм діяльності?

В принципі, ми завжди цим займалися. У нас в місті є сім родин загиблих афганців і наші діти їм постійно допомагають. Та н іншу роботу вони залюбки роблять. А особливо зацікавила мене тема волонтерства у Сполучених Штатах. Я коли зі стажування приїхав, пам'ятаєш ми їздили по проекту "Гармонія", тоді й вирішив цей напрямок у нас розвивати. Мені там сам підхід до справи сподобався. Усім волонтерам у США видають сертифікати, в яких засвідчується участь людини в тій, чи іншій організації. В будь-якому учбовому закладі такий документ - це тільки "+", у них це престижно. Ось я й подумав, що потрібно піднімати роль волонтерства вдома, залучати наших дітей до активної участі у житті громади, робити таку діяльність популярною. Створити базу даних, щоб кожен член організації при вступі заповнював анкету, отримував посвідчення. Мені здається, дітей це трохи дисциплінує. До того ж, можна і в нас систему сертифікатів запровадити, зробити її престижнішою. Вигадати свою форму , видавати сертифікати учасникам акцій, щоб діти гордилися тим, що займаються волонтерством. Одне слово, написали ми грант, виграли, ось тепер будемо його в життя втілювати. А взагалі, проектів у нас ще дуже багато.

* - НДО-Інформ №2 (26), 2004

 

Editor's Choice

Історія становлення організації чимось схожа на історію становлення людини. Одні починають повільно, а потім швидко нарощують темпи ,інші стрімко стартують ,а потім чомусь зупиняються на півдороги ,ще хтось йде до мети послідовно крок за кроком. Так вийшло і з телевізійним молодіжним об'єднанням "Відкриті двері" Спочатку, ще в 1996 році це був молодіжний клуб,який діяв на засадах ініціативної групи втім ,це не заважало учасникам клубу систематично з'являтись на екранах телевізорів у шоу з однойменною назвою. Щотижня активна інтелектуально розвинена молодь зустрічалася тоді з відомими політиками, діячами культури, багатогранними цікавими особистостями. Згодом об'єднання вирішили зареєструвати, як організацію. Було це на початку 2000 року. За час, що минув ТІМО "Відкриті двері" встигло пережити і злети й падіння. Була й шалена популярність і вимушене затишшя Та все ж організація вистояла. Як і раніше свою місію вона бачить у підтримці молоді допомагає молодшому поколінню адаптуватися у сучасному світі. Окрім того учасники ТІМО, члени організації, яка діє на базі бібліотеки для юнацтва імені Бойченка просто не мислять себе без інформаційної діяльності. Свою роль в цьому процесі зіграла і робота об'єднання з державними та недержавними молодіжними організаціями. Відтак число круглих столів та різних акцій ,що проходять в бібліотеці за участі "Відкритих дверей " весь час зростає активісти ТІМО все частіше стають ініціаторами тренінгів та інших заходів. Багато чого учасники об'єднання навчило спілкування з Центром підтримки творчих ініціатив. Теоретично підкуті там активісти організації вже неодноразово застосували свої знання на практиці. Усігішним дебютом стала підготовка кіровоградської старшокласниці Ірини Міхальонок до конкурсу для дівчат-лідерів "Дівочий світ". Перемогу дівчини в об'єднанні сприймають як і свою. Ще одним досягненням став виграний грант по проекту "Інтернет для публічних бібліотек". Активну участь при його підготовці, написанні та реалізації теж взяли члени ТІМО. Була в їх роботі і допомога "Проекту "Гармонія", підтримка та консультації його конкурсантів. Співпраця із міжнародним правозахисним центром "La Strada" та благодійним Миколаївським фондом "Анти -СШД". Дружить ТІМО "Відкриті двері" і зі Знам'янським Центром виховання молоді "Чайка". До речі на наступний рік з ними знову заплановано спільну акцію.

Поступово, крім молоді, до об'єднання почали звертатися люди більш зрілого віку. Всіх їх цікавила інформація щодо діяльності громадських організацій. В деякій мірі таку зацікавленість "спровокувала" співпраця об'єднання з Центром підтримки творчих ініціатив. Часта поява цієї авторитетної громадської організації у стінах бібліотеки наштовхнула багатьох на думку, що "Відкриті двері" є партнером ЦПТІ. Відтак до ТІМО теж почали звертатися за консультаціями. Потроху співпраця ТІМО "Відкриті двері" з Центром підтримки творчих ініціатив дійсно перетворилась на партнерські стосунки. Вже давно члени об'єднання беруть участь у тренінгах та усіх заходах ЦПП, отримують від Центру методичну літературу та всі необхідні консультації. Отримавши необхідні знання, лідери ТІМО теж почали виступати у ролі консультантів. Яскравим прикладом може слугувати успішно реалізована "Відкритими дверима" навчальна програма "Розробка проекту для лідерів національних меншин". Росіяни, євреї та цигани із здивуванням дізналися про існування фондів, які цілеспрямовано працюють з такими групами населення та надають кошти на розвиток їх громад. Зараз ці громадські організації -у пошуку гарної ідеї, інформаційну ж підтримку в написанні проектів в об'єднанні гарантують це далеко не вся робота, яка здійснюється ТІМО "Відкриті двері" ,але навіть перелічені кроки - то вже показник успішного розвитку. Є у планах об'єднання і продовження своїх традиційних форм роботи і нові, поки що не розроблені напрямки. Втім про них ми поговоримо іншим разом ,тоді, коли грандіозні задуми "Відкритих дверей" вже встигнуть перетворитися на реальність.

Марія Владова

ТІМО" Відкриті двері" Ольга Прядко

вул. Декабристів 6/15

м. Кіровоград ' 25006

* - НДО-Інформ №12 (24) грудень, 2003

Editor's Choice

 

Центр підтримки громадських та культур них ініціатив (ЦПГКІ) з 2001 року є регіональним партнером (у Дніпропетровській області) Центру підтримки творчих ініціатив, для впровадження Національної програми соціальної взаємодії НДО України та державних закладів культури. В рамках цієї Програми побудована інформаційно-методична мережа на базі державних закладів культури, основним призначенням якої є підтримка місцевих громадських ініціатив.

Кореспондент: Наталя, розкажіть, будь ласка про діяльність Вашого центру? Н. Стаднічук: Центр підтримки громадських і культурних ініціатив виник завдяки зусиллям викладачів Дніпропетровського училища культури. Спочатку вони, окрім основної роботи, час від часу займалися суспільною діяльністю, що полягала в організації і проведенні різного роду заходів, акцій і так далі.

У якийсь момент ми зрозуміли, що нам цього недостатньо і що ми хочемо так працювати постійно. Саме тоді ми одержали інформацію від заступника начальника управління культури Дніпропетровської обласної державної адміністрації Катерини Самарець про Програму Центру підтримки творчих ініціатив, яка нас дуже зацікавила. Незабаром ми поїхали на стажування в Кіровоград, щоб ближче ознайомитися з роботою цього Центру. Варто сказати про те, що в той час у Дніпропетровську існував інформаційний вакуум у середовищі громадських організацій. Ознайомившись з діяльністю ЦПТІ, ми вирішили ліквідувати цей недолік і зайняти саме цю нішу неприбуткового сектору.

Кореспондент: Наталя, чого вдалося досягти ЦПГКІ до цього часу?

 

Н.С: Ми зареєстрували свою організацію, Центр підтримки громадських і культурних ініціатив, президентом якої стала Тетяна Семенівна Барашкова. Ми написали проект і він був підтриманий Міжнародним Фондом "Відродження". Зараз ми успішно впровадили в Дніпропетровській області модель соціальної взаємодії громадських організацій і державних закладів культури. Після стажування в Кіровоградському ЦПТІ ми побачили, що ця модель за своєю суттю дуже близька нам, оскільки наша організація теж співпрацює зі сферою культури і вже досить давно. Модель представляє собою інформаційно-методичну мережу консультативних пунктів для НДО. Така модель зацікавила районні організації - як громадські, так і державні заклади культури. У більшості випадків модель знаходила розуміння і підтримку з боку місцевих організацій і закладів. І оскільки багато працівників цих установ були в минулому випускниками Дніпропетровського училища культури, то ми не зустрічали особливих труднощів з розумінням один одного. Завдяки цим особистим контактам, що ґрунтуються на довірі до нас як до організації, що тісно співпрацює з училищем, нам, можливо й удалося організувати роботу мережі інформаційно-консультативних пунктів (ІКП) настільки швидко і набрати, так би мовити, оборотів. Хочеться сказати, що на початкових етапах, та й зараз, ми постійно одержуємо цінне методичне сприяння з боку ЦПТІ і це, безумовно, є дуже важливим фактором успіху впровадження мережі в нашому регіоні. Зараз у нас працює ІКП у районах. Але ми сподіваємося, що незабаром їх стане 18. Люди, що відвідували тренінги в рамках нашого проекту виявляють зацікавленість даною моделлю і хочуть організовувати роботу ІКП у своїх районах.

 

*  -  НДО-Інформ №1 (25), 2004

 

Editor's Choice

Валентина Портна: «Було дуже важко, але ми впоралися  і реалізували свій перший проект, об’єднавши населення»

Ще однією учасницею нашої розмови про проблеми розвитку взаємодії закладів культури та громадських організацій стала Портна Валентина Миколаївна, директор Протопопівського будинку культури, яка поділилася своїм баченням цієї проблеми.

Будинок культури у нашому селі є центром об’єднання населення, громади. І на прикладі будинку культури ми демонстрували результати нашої співпраці з громадою, населення побачило, що разом ми можемо багато зробити. Три роки тому у нас працював фонд «УФСІ» і на базі нашого будинку культури

(Протопопівського), де я була головою ініціативної групи, було розроблено проект по проведенню водопроводу. Було дуже важко, але ми впоралися і реалізували свій перший проект, об’єднавши населення. Необхідні були внески від громади, підприємців та селищної ради, тому ми дуже старалися всіх залучити, згуртувати навколо цієї теми. Ми провели благодійний марафон, показали одну з форм роботи, як можна активізувати та залучити населення до вирішення своїх проблем. Тепер ми розробляємо нові форми проведення заходів й продовжуємо заохочуємо громаду до співпраці. Запрошуємо для участі бюджетні організації – дитячі садочки, школи та соціальних працівників.

Також слід відмітити, що зараз багато будинків культури (у тому числі – і наш) активно працюють над розвитком та становленням «зеленого туризму». Команда нашого будинку культури писала проект, отримали грант. Так ми створили на території нашого села туристичне комунальне господарство. Влітку провели «Марафон Дружби», який продемонстрував різноманітність та самобутність культурного життя національних меншин нашого краю. Також ми провели багато семінарів та майстер-класів для наших колег з інших районів, демонстрували свій досвід, ділилися здобутками.

Розкажіть трохи більше про сам «Марафон».

Все просто – з’явилася ідея провести цікавий захід. Він мав назву «Хлібний караван». Ми хотіли показати всі нації та хліб, який споживають ці національності, тобто, якщо це корейці, то хліб – корейський , якщо німці – німецький, і, звісно ж, наша паляниця. Думаю, нам вдалося, хоча трохи довелося доопрацювати формат заходу, але це на краще…

Ви співпрацюєте з місцевою владою? Вони вас підтримують?

Звичайно. Розвиваємо тристороннє партнерство, тому що самотужки це важко: влада – громада бізнес. Не буде цих трьох китів - не буде діла.

Чим займаєтесь сьогодні?

Сьогодні ми залучаємо молодь до національних свят . Запрошуємо молодих людей до співпраці з нами, щоб вони брали участь у всіх заходах. Вони дуже активно до цього ставляться і дуже задоволені. Також активно співпрацюємо з громадськими організаціями, вони нам дуже допомагають у проведенні заходів за рахунок своїх коштів. Якщо раніше це робилося за рахунок будинку культури, то зараз ці витрати беруть на себе організації, які роблять свої внески. А ми використовували власні кошти на ремонт в фойє, придбання нових комп’ютерів і заміну газового котлу.

* - «НДО-Інформ» №3 (38), 2010

Більше статей...

Сторінка 6 із 6