Люба Кан, тренерка, представниця громадської організації «Олександрійський гендерний інформаційний центр», Кіровоградська область, про активність жінок в сільській місцевості під час карантину та роботу з онлайн-інструментам.
Редакція: Що Ви переосмислили в своїй роботі як громадська активістка за час роботи в режимі самоізоляції?
Люба Кан: Якщо чесно, я не дуже сприймаю на свій рахунок слово активістка, мені ближче громадська мотиваторка, бо мені небайдужі, можна сказати, я відчуваю, проблеми, сумніви і тривоги жінок. Я маю досвід і розуміння, як можна само реалізуватись, самостверджуватись в місцевому соціумі, на локальному рівні (це я про досвід проектної діяльності). Я не готова миритися з утиском жіночих прав, не лише суспільства, а й самих жінок, я не готова миритися з насильством, стереотипним нав’язуванням.
Стосовно ж самоізоляції, після того, як в моє життя ввійшли такі терміни як пандемія, коронавірус, на якийсь час охопила паніка, розгубленість. Для мене важливим є спілкування наживо, коли бачиш реакцію свого співрозмовника, співрозмовниці, відчуваєш енергетику, що на відстані є за складно. Але є такі ситуації, на які не можна вплинути, але можна змінити до них своє відношення. Тож, я сконцентрувалася, вирішила не піддаватися панічним настроям, налаштувалась на позитив і використовувала всі наявні можливості для розвитку.
Самоізоляція – ідеальний для мене час на переосмислення, час розібратися в собі, оцінити, що зроблено, визначитися куди рухатися далі, враховуючи те, що кожної миті все може кардинально змінитися. Важливо зрозуміти, що є дійсно важливим, особистою цінністю, а не цінністю нав’язаною оточенням. Саме це визначило тему мого тренінгу для жінок «Сьогодні твоє завтра», який зараз на стадії розробки.
Редакція: Жінки на селі, як проявляється їх активність, наскільки вони залучені в громадську діяльність (ті регіони, де зосереджена ваша діяльність)? Можливо, були якісь заходи/ініціативи/акції, які варті уваги?
Люба Кан: Учасниці жіночого кластеру, який сформувався під час останнього проєкту громадської організації «Олександрійський гендерний інформаційний центр» територіально проживають в сільській місцевості. Як і всі жінки, в першу чергу відчувають на собі тягар відповідальності за свою родину, за здоров’я своїх дітей, фінансові проблеми. Але знаходять сили і можливості навчатися онлайн, реалізовувати місцеві ініціативи. Наталія Гаврилець, з села Олександрівка, працівниця культури, разом з бібліотекою зорганізували екомайстерню «Твій стиль – Екобібліотекстиль». Зі вживаних речей в бібліотеці почали шити еко-торбини, серветки, фартухи, з дітьми подушечки для голок. Якраз сама ідея зародилася і планувалась, обговорювалась в телефонному режимі під час жорсткого карантину, а почалась реалізація вже під час послаблення карантинних заходів.
Редакція: В цілому, наскільки вміло сільські жінки оперують діджитал-інструментами? Яких знань не вистачає?
Люба Кан: Найголовніша перешкода в сільській місцевості – це якість, як Інтернету так і мобільного зв’язку. Жінки опанували соціальну мережу Facebook, створюють і адмініструють групи, користуються Telegram, менше Instagram. Не використовують можливості створення Google документів. Не вистачає важливого вміння – формування змістовного контенту. Донесення до громадськості своїх ідей, створення особистого бренду. Щоб почати використовувати цифрові інструменти, про них потрібно знати і не просто знати, що вони існують, а й спробувати ними скористатися і зрозуміти, яку вони мають користь. Подолати внутрішній супротив, інертність до нового. Адже вміння оперувати онлайнінструментами допоможе втілити власні ініціативи, знайти партнерів, однодумців, отримати підтримку, як експертну, так і фінансову.
Редакція: Які нові для себе методи, шляхи, алгоритми онлайн-роботи Ви сформували для себе?
Люба Кан: В першу чергу, попрацювавши в Zoom і Google Meet, зрозуміла, які це нереальні можливості для навчання, спілкування, налагодження партнерства з однодумцями з будь-якого місця, адже немає територіальних обмежень, і це нереально круто.
По-друге, взявши участь в одному з навчань, працювали в групах, в окремих кабінетах онлайн, для мене це було відкриття. Тож, маю амбітні плани розробити серію тренінгів для жінок і запустити пробний майстер-клас в онлайн-режимі. Стосовно моїх методів ефективного спілкування, то для мене це спільні чати в Telegram, Google документи, групи в Месенджер, Viber.
Редакція: На Вашу думку, на скільки онлайн-освіта замінила офлайн?
Люба Кан: Онлайн-освіта сьогодні – це вже не освіта майбутнього, це виклик сьогодення. Пандемія стала своєрідним детонатором і змусила нас до того. Звичайно ж, віртуальне спілкування не замінить реальне, але вже таким, як раніше, навчання не буде. Спробувавши один раз захочеться ще. В мене син – підліток, він просто в захваті. Онлайн-освіта дає можливість індивідуального підходу, різноманіття вибору тем навчань, комфортного місця і часу.
Редакція: Як Ви вважаєте, чи сприяє діджиталізація розвитку демократії на локальному рівні? (Якщо так, то яким чином/ якщо ні – чому?)
Люба Кан: Діджиталізація – друг демократії. Колись в мережі побачила такий заголовок, якраз згодився. Цифрові технології дозволяють не просто написати коментар, висловити свою позицію, в деяких випадках випустити пар, хоча це теж іноді корисно, а й дають реальні важелі впливу – участь в обговореннях, звернення, петиції. Сайти органів виконавчої влади, блоги, сторінки в соціальних мережах, групи не лише інформують про основні події, а й сприяють залученню до громадської участі, налагодження діалогу, об’єднанню жителів. Саме онлайн-інструменти дають відчуття приналежності до процесу прийняття важливих рішень. Сьогодні, на мою думку, це вкрай важливо.
Редакція: Як видозмінилася робота громадських активістів під час пандемії щодо того, з якими труднощами зіткнулися, які нові методи апробували для підтримки діяльності в умовах карантину, яких успіхів вдалося досягти?
Люба Кан: Змінився вектор у всіх сферах громадської діяльності, сьогодні це подолання наслідків пандемії. Непросто з реального формату діяльності трансформуватися у віртуальний. Для організацій, що працюють у великих містах – це простіше, складніше це робити невеликим організаціям. Не всі готові працювати онлайн, не всі володіють потрібними навичками, відсутні технічні можливості. До того ж, коли є реальна загроза життю на перший план виходить особиста безпека. Але для громадських активістів основною цінністю є загальне благо. Тож, опановуємо цифрові інструменти, аби бути на зв’язку з жінками, намагаємося їх підтримувати інформаційно, емоційно. Плануємо розробити чат-бот «Жінка може», провести просвітницьку анти-стереотипну кампанію в соціальних мережах Facebook, Instagram, YouTube. Готуємо проєктну пропозицію по розвитку лідерських якостей і сприянню участі жінок з сільської місцевості в виборчих кампаніях.
*Матеріал взятий з Бюлетню_НДО-Інформ_2020_1(58) ст. 12-14.
