Висновки аудитів

Поняття «анімація» має латинське походження (anima - вітер, повітря, душа; animatus - натхнення) і означає наснагу, одухотворення, стимулювання життєвих сил, залучення до активності.

Сьогодні термін «анімація» використовується у вузькому і широкому значенні слова. Вузький сенс характеризує організацію дозвільної діяльності: Анімація - це організація дозвілля в готелях, на корпоративних заходах, дитячих святах; напрямок, що припускає особисту участь відпочиваючих у культурно-масових заходах».

Анімація у вузькому сенсі слова розглядається як діяльність з розробки та поданням спеціальних програм проведення вільного часу.Анімаційні програми включають спортивні ігри та змагання, танцювальні вечори, карнавали, ігри, хобі, заняття, що входять до сфери духовних інтересів і т.п. Отже, аніматор у вузькому значенні слова - спеціаліст, що займається розробкою індивідуальних і колективних програм проведення дозвілля, що орієнтує людину в розмаїтті видів дозвілля, організує повноцінне дозвілля.

Таким чином, анімація у у вузькому значенні зачіпає лише культурній аспект. Разом з тим не слід обмежувати сутність і специфіку анімації лише дозвіллєвою діяльністю, оскільки вельми важливою складовою цього процесу є світоглядний (смисловий) потенціал.

Включення до складу анімації світоглядного потенціалу наближає нас до розуміння анімації в широкому розумінні слова як соціокультурного явища. У цьому аспекті поняття «анімація» дозволяє, з одного боку, досить точно охарактеризувати цілі соціокультурної діяльності, виявити її консолідуючий (об'єднуючий) характер, а з іншого - позначити внутрішній аспект взаємовідносин суб'єктів соціокультурного процесу (особливі способи спілкування, діалогу, наповненого участю, почуттям, дією). У зв'язку з цим, слід зазначити, що в сучасній науці поняття «анімація» використовується в основному для характеристики відносин. У цьому плані типовою є думка дослідниці проблематики соціокультурної анімації Анн-Марі Гурдон. Автор підкреслює, що при згадуванні слова анімація мова йде не про пожвавлення тіла та неживої матерії, а про пожвавлення відносин між індивідами та соціальними групами. Схожу думку висловлює і М. Сімоно, визначаючи соціокультурну анімацію як галузь суспільного життя, учасники якого ставлять перед собою за мету певну зміну поведінки в міжособистісних і колективних відносинах шляхом прямих впливів на індивідів. Зрозуміло, що цей вплив здійснюється аніматором головним чином за допомогою різноманітних видів діяльності. Якщо говорити про функції аніматора, то потрібно сказати, що він виконує роль активатора або каталізатора локальних процесів розвитку місцевих спільнот. У його завдання входить надання послуг, спрямованих на надання допомоги місцевій громаді або якоїсь групи громадян у самостійному вирішенні їхніх проблем.
Соціальний аспект поняття «анімація» поширюється в багатьох європейських країнах і США.

Досвід Швейцарії показує можливість існування єдиної системи, яка формує «повсякденну культуру» рівня країни. Поняття «анімація» визначається швейцарськими фахівцями як свідома діяльність, спрямована на розвиток і зміну соціального спілкування людей, громадських структур та вдосконалення умов для дій окремих індивідів і соціальних груп з метою більш повної реалізації потенціалу різнобічних людських можливостей. Анімація розглядається як складова частина всієї соціальної діяльності. В даний час у всій Швейцарії анімація стала широко визнаним поняттям на всіх рівнях і використовується в багатьох сферах соціального і культурного життя.

Завдання соціально-культурної анімації мають суспільну значущість. Адже вона виходить з цілей формування соціально зрілої людини, розвитку її різнобічних можливостей, відродження етичних цінностей, значною мірою втрачених нині, особливо в середовищі молоді, а також духовного оновлення суспільства в цілому.

Анімація стимулює розвиток комунікації - основи всіх соціальних відносин, сприяє досягненню таких цінностей, як самореалізація і високий рівень життя.

У Швейцарії соціально-культурну анімацію розглядають у двох аспектах. По-перше, вона являє собою нову професію, що має власну ідентичність. Для підготовки до цієї професії існують спеціальні школи соціально-культурної анімації. Створена і організація, яка координує діяльність усіх цих шкіл. З другого боку, вона розглядається як певний спосіб ведення соціально-культурної роботи в різних сферах суспільної діяльності. Цей спосіб включає в себе особливі методичні прийоми, спрямовані на розвиток соціального контексту. Соціально-культурна анімація в цьому сенсі спирається на принцип партнерства і містить нормативні елементи - такі, як «участь», «критична позиція», «інновація», «орієнтація на потреби особистості», та інші, які можуть гарантувати спрямованість громадської діяльності в русло розвитку демократичних норм життя.

В даний час в Швейцарії в сфері соціально-культурної анімації існує вже більше двох тисяч різного роду установ і центрів. Тільки в німецькій Швейцарії створено три центри з підготовки аніматорів, які все більшою мірою підтримуються державою.
Соціально-культурна анімація вносить сьогодні помітний внесок у суспільний розвиток країни, особливо - галузі соціальної роботи, освіти і культури. Вона широко поширена в роботі з молоддю - в молодіжних клубах, різних дитячих і юнацьких організаціях, громадських центрах, дозвіллєвих закладах і т. п.

Важливою формою роботи аніматорів є робота в житлових кварталах. Вона спрямована на поліпшення життєвих умов у певному житловому просторі. Нові центри соціокультурної анімації створюються і на підприємствах, особливо в сфері обслуговування широких кіл громадськості. Ці центри у фінансовому плані перебувають у більш сприятливій ситуації і можуть собі дозволити витрати для організації різного роду акцій і заходів.

У США проголошений принцип загального включення населення до вирішення проблем, що впливають на побут і повсякденне життя мешканців територіальної громади, облаштування сприятливої соціальної дійсності. Б.Вул, розкриваючи основну тезу спільнотної роботи в США говорить: «Ми віримо у здатність людей впливати на навколишнє середовище і характер суспільства. Ми віримо в ідею, що всі люди повинні бути залучені до вирішення проблем, які впливають на їх побут і повсякденне життя. Створення демократичного суспільства вимагає активних, думаючих громадян, які не бояться відповідальності, активно експериментують в різних життєвих сферах. Ми шукаємо шляхи включення людей нашої громади до вирішення спільних проблем при максимальному заохоченні участі людей у справах громадськості».

Таким чином, на сучасному етапі розвитку суспільства актуалізується завдання створення спеціальних анімаційних інформаційно-методичних центрів не тільки з організації діяльного дозвілля, а й з розвитку територіальної громади.

Про доцільність створення таких об'єднань свідчать результати дослідження Л. В. Тарасова [5], який узагальнив основні напрямки, діяльність і методи роботи Європейської асоціації аніматорів (ENOA), що об'єднує аніматорів багатьох європейських країн. Мета ENOA полягає в тому, щоб показати, що в кожного є можливість щось робити для поліпшення свого життя; повернути людям бажання працювати для себе і суспільства; задіяти потенціал конкретних учасників проекту і місцевих організацій; закріпити зв'язки конкретних людей з місцевими організаціями для здійснення спільних проектів надалі; використовувати навички конкретного індивіда для того, щоб забезпечити його участь у тій сфері діяльності, що могла б забезпечити його подальший розвиток у плані самоорганізації.

В.З. Дуліков [2] описує один із проектів ENOA у таборах біженців Боснії і Герцеговини. Ініціатори проекту констатують, що гуманітарна допомога біженцям найчастіше концентрується навколо задоволення основних потреб людини у їжі, житлі і безпеці. Але проблеми біженців мають і психологічний характер. Сотні людей, позбавлених житла, проводять багато часу в таборах. У них народжуються діти, які взагалі не мають уявлення про цивілізоване життя. У результаті цього люди стають пасивними, сприймають себе викинутими із соціального, культурного і політичного життя, як у таборі, так і за його межами. Почуття безпорадності, розпачу, безсилля - звичайні явища серед них. Люди вважають, що не можуть ні на що впливати в суспільстві і не можуть змінити своє власне життя. Методика проекту передбачає втручання аніматорів у повсякденне життя біженців на рівних з ними умовах. Головним завданням є активізація здібностей біженців для того, щоб зробити їх самодостатніми і здатними до самореалізації. Аніматори стверджують, що крім «основних» потреб біженці мають соціальні потреби. Одна з них - потреба в активному суспільному, культурному і політичному житті. Аналіз методики соціокультурної анімації в таборах Боснії і Герцеговини показує, що її культурно-дозвіллєва частина є тільки початковим етапом роботи, що дозволяє створити довірливі стосунки для подальшої роботи. Перший крок -встановлення дружньої атмосфери з населенням табору. Щоб привернути увагу і підняти інтерес до того що відбувається, використовуються техніки вуличної анімації: театралізовані вистави, ігри. Вони допомагають знайти контакт як з молодим, так і з дорослим населенням. Ці контакти служать твердим фундаментом для формування подальших робочих відносин. Вулична анімація - перший крок до розпізнання того, чого хочуть молоді люди, які навички вони мають. Але у визначений момент, пишуть автори проекту, використання цієї техніки треба припинити, інакше анімація ризикує стати розвагою.

За початковим етапом іде сходинка, що має на меті виявити навички людей. Якщо конкретних навичок аніматори не змогли знайти, то за допомогою „нерегламентованого мозкового штурму" виявляються приховані здібності, такі, як артистизм, рукоділля, кулінарія тощо. Головні питання, на які людина повинна відповісти, наступні: «Що я вмію?»; «Як я можу це використовувати?»; «Як я можу влитися в роботу табору?». Виявлені навички використовувалися надалі у процесі анімації. Так вулична анімація переростає в соціокультурну. На основі виявлених навичок формуються майстерні, починається розвиток соціальних зв'язків. На цьому етапі головним завданням є допомога в реалізації конкретних ідей. Ключове питання звучить так: «Що найбільш цінне для біженців у їх соціокультурній реабілітації?». Прикладом роботи на даному етапі може бути робота в «конструкторській майстерні». Метою відкриття даної майстерні було залучення чоловіків (дорослих і підлітків) до поліпшення власних умов життя, стимулювання чоловіків до праці. Завдання аніматора тут зводилося до того, щоб заохочувати ініціативу, прийняття людьми відповідальності на себе і стимулювати активну участь у житті табору. У цьому процесі центр уваги поступово переміщується на ті види діяльності що далі можуть бути продовжені без участі аніматорів [2; с. 65].

Таким чином, робота з біженцями свідчить про те що анімація може застосовуватися не лише з метою культурно-дозвіллєвої діяльності, проведення вільного часу, а й сприяння психологічній реабілітації, виходу особистості з кризової ситуації, сприяння саморозкриттю і самореалізації людини.

Узагальнюючи теоретичні ідеї анімації та досвід організації соціально-культурної діяльності в низці зарубіжних країн, один з провідних вітчизняних фахівців у галузі культурно-дозвільної діяльності Є. Б. Мамбеков [4] стверджує, що анімацію не можна просто віднести до однієї з багатьох професійних галузей людської діяльності. Аніматорів виявляють не лише у сфері культури і мистецтва, але також у світі комерції, праці, охорони здоров'я, юстиції та ін. Є.Б. Мамбеков пише, що соціокультурна анімація стосується всього ансамблю повсякденного життя індивіда - праці, громадянської та політичної активності, стосунків з оточуючими, їх культури. Не можна розцінювати соціокультурну анімацію як просту техніку організації дозвілля. Дослідник визначає соціокультурну анімацію як частину культурної та виховної системи суспільства, яка може бути представлена у вигляді особливої моделі організації соціокультурної діяльності:
• як сукупність елементів (установи, державні органи, організації, добровільні асоціації, аніматори, аудиторія), що знаходяться в постійних відносинах;
• як сукупність занять, видів діяльності і відносин, які відповідають інтересу, що проявляється особистістю в її культурному житті і особливо в її вільний час;
• як своєрідна соціально-педагогічна система, в якій провідну роль відіграють аніматори, професійні або добровільні, що володіють
спеціальною підготовкою та використовують, як правило, методи активної педагогіки.

Таке розгорнуте визначення в цілому справедливо відображає специфіку і навіть структуру анімаційної діяльності в місцевій громаді. По-перше, тут підкреслюється єдність трьох рівнів анімації: організаційного, діяльнісного та технологічного.

Організаційний рівень відповідає на питання: хто ініціює і хто бере участь у даному процесі. Це можуть бути різні структурні елементи соціокультурного середовища: загальноосвітня школа, клуб, спортивна школа, державні органи опіки, недержавні громадські організації, ініціативні групи та прості громадяни. Головне полягає в тому, що ці компоненти знаходяться у взаємозв'язку і мають стійкі відносини. Наприклад, літні люди, пенсіонери в громаді є однією із слабо захищених соціальних груп. Проте люди старшого віку мають життєвий досвід і здатні принести користь суспільству. Не можна допускати, щоб пенсіонери замикалися в собі й своїх проблемах Активна взаємодія з оточуючими, розширення соціокультурних контактів - головна умова гідного життя. Соціально-культурна робота з літніми людьми спрямована на оптимізацію життя літньої людини в суспільстві і реалізується за допомогою ряду програм. У розробці та реалізації культурно-дозвіллєвої програми пріоритет належить працівникам будинку культури; оздоровчо-консультативну проводить персонал медичної установи, інструктор з лікувальної фізкультури, психолог; в просвітницько-освітніх програмах беруть участь фахівці місцевої громади: вчителі, клубні працівники, бібліотекарі, зоотехніки і т.п. При цьому, ініціатором, координатором та менеджером реалізації цих програм може бути громадська організація, яка встановлює партнерські відносини з установами соціального захисту населення, школою, бібліотекою, клубом, органами місцевого самоврядування, бізнесом.

Діяльнісний рівень показує з якою метою і що роблять аніматори. До змісту аніматорської діяльності входить усе те, що відповідає інтересам і потребам громадян з вирішення соціальних проблем місцевої громади. Це можуть бути проблеми:
• соціальної незахищеності найуразливіших категорій громадян (ветерани, інваліди, самотні матері, безпритульні діти, особи без певного місця проживання та ін.);
• поширення ВІЛ-інфекції, СНІДу, алкоголізму, наркоманії;
• скорочення тривалості життя в результаті екологічних катастроф, відсутності ефективної системи охорони здоров'я населення, профілактики захворювань, пропаганди здорового способу життя;
• відсутність стабільних ресурсів для відродження та розвитку національної культури, духовності, охорони та утримання об'єктів культури, пам'яток історії та архітектури;
• низький рівень самоорганізації громадян за місцем проживання;
• ріст безробіття та ін.

Рішення кожної з цих проблем вимагає включення громадян у різноманітні види діяльності.

Методичний та технологічний аспект представлений способами взаємодії аніматора з аудиторією. Аніматор використовує інтерактивні технології, які засновані на психології людських взаємин і взаємодій. У діяльності аніматора центральне місце займає група взаємодіючих людей, які, обговорюючи актуальні проблеми громади, сперечаються і погоджуються між собою, стимулюють і активізують один одного. До методів такої взаємодії можна віднести: евристичну бесіду, дискусію, круглий стіл, мозковий штурм, ділову і рольову гру, конкурси проектів з їх обговоренням. Ефективним методом навчання в громаді є тренінг з метою формування компетентності, активності та спрямованості особистості у спілкуванні. Тренінг перетворює групу учасників у наочну модель практичних ситуацій і соціокультурних процесів, що відбуваються в громаді та спонукає учасників до пошуку оптимальних рішень місцевих проблем. Дуже часто аніматор звертається до технології фасилітації. Цю методику часто використовують, коли необхідно надати членам громади допомогу «в процесі розуміння напруження та незадоволення, які вони відчувають, у такий спосіб, щоб спонукати їх до започаткування позитивних дій» [1;с.98].

Автори посібника з розвитку громади підкреслюють величезну роль у цьому процесі особи, що «сприяє цьому процесові, котра бере на себе обов'язки проаналізувати, узагальнити та направити в конструктивне русло ідеї, що виникли у людей в умовах напруги та протиріч» [1; с.14-115]. Цю особистість вони називають фасилітатором. Фасилітатор - «це особа, яка допомагає громаді зробити процес розвитку більш продуктивним, надає технічну підтримку, має ті навички, яких бракує громаді, а також особистий досвід та щире бажання допомагати» [1; с. 278]. Автори ототожнюють фасилітатора з фахівцем у питаннях розвитку громади. При професійній підготовці аніматорів особлива увага приділяється формуванню в них фасилітативних навичок. За основу цієї роботи можна взяти методичні матеріали для проведення тренінгів з розвитку навичок фасилітації, розроблені під керівництвом доктора психологічних наук П.В.Лушина [3].

До фасилітативних навичок автори відносять:
• створення атмосфери абсолютного прийняття;
• активне слухання;
• керування груповою динамікою.

Отже, величезна роль у розвитку громади належить аніматору -людині, що має професійну підготовку по наданню допомоги членам громади в збільшенні їхнього творчого потенціалу для самостійного вирішення проблем.

Для підготовки кваліфікованих фахівців у галузі анімації необхідно використовувати вже накопичений досвід та нові досягнення.

Література:
1. Громади України: на шляху відродження / відповідальний за випуск К.Гуриєнко.-К.: Ай-Бі, 2002. -279 с.
2. Дуликов В.З. Социально-культурная деятельность за границей /В.З.Дуликов: Учеб.пособие - М.: МГУКИ. -116 с.
3. Лушин П.В. Учимся фасилитировать/П.ВЛушин, З.А.Ржевская. -Кировоград: 2003. - 58 с.
4. Мамбеков Е.Б. Организация досуга во Франции: Анимационная модель:/Е.Б.Мамбеков Дис.канд.пед.наук. - Спб.: 1992
5. Тарасов Л.В. Соціально-культурна анімація: принципи, завдання, зміст /Л.В.Тарасов // Вісник психо-соціальної і корекційно-реабілітаційної роботи. -2003. -№2. - С.56-66

*Школа громадської участі для розвитку громади