Висновки аудитів

Грант (англ. “grant” – букв. дарчий акт, субсидія) – це засоби, що безкоштовно передаються для виконання визначеної донором (спонсором, грантодавцем) роботи грантопошукачу (заявнику).
Послідовність роботи по забезпеченню благодійної підтримки складається з трьох етапів:

Трансформація українського суспільства на основі демократизації вимагає активної участі самих громадян у вирішенні соціальних проблем на місцевому рівні. Локально орієнтована громадськість, що активно працює в різних сферах громадського життя, має потребу в матеріальних ресурсах. Сучасні громадські організації прийшли до розуміння того, що вони повинні стати більш винахідливими й енергійними в питаннях пошуку фінансів і інших матеріальних засобів для реалізації своїх програм. Важлива роль у вирішенні цього питання належить фандрейзингу.
Слово "фандрейзинг" прийшло в побут громадських організацій з англійської мови. Буквальний його переклад означає – "підйом коштів" або – одержання фінансування, залучення грошей. У закордонній і вітчизняній літературі, присвяченої проблемам неприбуткових організацій, це поняття використовується у двох сенсах – широкому й вузькому. У широкому змісті слова фандрейзинг означає процес залучення матеріальних ресурсів, необхідних для реалізації соціальних ініціатив. У вузькому значенні – це система взаємозалежних заходів, спрямованих на залучення фінансів для вирішення соціальних проблем. Як бачимо, фандрейзинг у вузькому сенсі слова має на увазі одержання допомоги від спонсора тільки грошима, а фандрейзинг, як широке поняття, містить у собі також пошук товарів, послуг, приміщень, техніки та ін.
Пошук ресурсів може здійснюватися як для діяльності організації в цілому, так і для реалізації конкретної справи. І в тому, і в іншому випадку необхідно враховувати основні тенденції, на основі яких сьогодні відбувається розвиток НДО. З одного боку, це – прагнення до незалежності, автономії від державних структур, політичних партій і бізнесу. З іншого боку, незалежність НДО від держави та бізнесу не означає ізольованості від них і відсутності взаємин з ними.
Фандрейзинг – це двосторонній процес. З одного боку, тут виступає діяльність фандрейзерів, які збирають гроші для підтримки діяльності своєї організації або на проведення якого-небудь заходу. З іншого боку – діяльність донора, що надає НДО або ініціативній групі фінансові або інші матеріальні засоби. Цей процес необхідно розглядати як взаємодію, при якому відбувається безпосередній або опосередкований вплив суб'єктів один на одного. У результаті такого контакту повинні відбутися взаємні зміни поводження, діяльності, відносин. Між фандрейзером і спонсором виникають взаємодії, в основі яких лежить причинна залежність. Прохання фандрейзера про підтримку соціального проекту, спрямована на зміну поводження, соціальних установок, очікувань спонсора, викликає в останнього відповідні дії. Залежно від характеру цих дій (підтримка проекту або відмова) міняється поводження, установки фандрейзера. Відомо, що взаємини можуть складатися по двох сценаріях: співробітництво (кооперація) або суперництво (конкуренція). Для фандрейзинговой діяльності обирається перший варіант, при якому, кожен з учасників цього процесу просувається до своєї мети, сприяючи й не перешкоджаючи її досягненню.
Джерелами фінансування соціальних ініціатив є:
Бізнес;
Національні й міжнародні благодійні донорські організації;
Органи державної влади всіх рівнів;
Громадськість.
Розробляючи стратегію фандрейзингу, важливо оцінити достоїнства й недоліки кожного джерела, що надає пожертвування для здійснення соціального проекту.
Бізнес має достатній філантропічний потенціал. Можна привести багато прикладів соціальної відповідальності бізнесу. Акціонерні товариства (великі фірми й підприємства), що з'явилися після приватизації, традиційно продовжують підтримувати соціальну сферу. Великі й середні підприємницькі структури, такі як банки й фірми, активно займаються добродійністю й засновують благодійні організації. Мотиви участі бізнесу в добродійності різні. Це – і відчуття власної значимості, і можливість заявити про себе, і бажання зробити щось корисне для суспільства, і можливість рекламування своїх товарів та ін. Однак об'єктивно оцінити цей потенціал можливо тільки в комплексі з макроекономічними й правовими умовами.
При одержанні засобів від бізнесу в громадських організацій виникає чимало проблем:
Юридичні складності, через які неможливо здійснити продаж пожертвуваних товарів або стягувати плату за перепродані послуги;
Бізнесмени настроєні на одержання обчислюваного прибутку від спонсорського проекту, тому вони намагаються заключати спонсорські угоди, а не благодійні угоди, оскільки в останньому випадку компанії не доводиться сподіватися на одержання взаємних послуг;
Великі спонсори не поспішають підтримувати локальні ініціативи, вони намагаються працювати в національному масштабі;
У середовищі бізнесу не існує професійної філантропії. Бізнесменам необхідні знання стратегії корпоративного спонсорства;
Бізнесмени бояться демонструвати прибутки своєї фірми або розміри благодійної допомоги.
Національні й міжнародні благодійні донорські організації. У цей час на території України діє безліч міжнародних благодійних організацій, що надають підтримку соціальним ініціативам громадян. Законодавчою базою для надання такої допомоги є договори між Україною й США, а також між Україною і Європейським Союзом. Відповідно до домовленості допомога здійснюється у вигляді грантів, які є цільовою безповоротною фінансовою допомогою.
Можна привести багато аргументів у захист підтримки життєдіяльності організації за рахунок грантів. Насамперед, підтримуються соціально значимі напрямки, нездатні приносити прибуток. Гроші, отримані за грантом, не обкладаються податком на додаткову вартість, а також на прибуток для НДО. Громадська організація може надавати своїм клієнтам безкоштовні послуги, а також оплатити дорогі ресурси (оренда, техніка, телефон, зарплата й т.п.). Проблема фінансування зменшується на певний строк, можна в спокійній обстановці реалізовувати свій проект і в той же час шукати інші варіанти життєзабезпечення. Робота за грантом підвищує кваліфікацію персоналу, оскільки вчить перспективному плануванню, менеджменту, фінансовому керуванню, звіту, маркетингу, оцінці своєї діяльності. Робота з добродійниками будується на основі партнерства, а не конкуренції при наданні платних послуг. При цьому організація має можливість використовувати напрацювання грантонадавача для вибору пріоритетних напрямків діяльності.
До числа недоліків грантової підтримки можна віднести наступне:
Звикання й залежність;
Відсутність гнучкості;
Обмежена самостійність;
Залежність від політики в країні.
Залежність від політики фондів;
Небезпека зловживань при розподілі грантів
Органи державної влади. Державний бюджет України щорічно передбачає засоби на підтримку деяких видів громадських організацій. Правове обґрунтування цієї практики є в деяких законодавчих актах. Так наприклад, закони "Про професійних творчих працівників і творчі спілки", "Про молодіжні та дитячі громадські організації" припускають часткове фінансування організацій, що входять у національний творчий союз і національний комітет молодіжних організацій. Багато авторів справедливо вважають, що недоліком державної підтримки на національному рівні є те, що фінансуються не окремі сфери діяльності громадського суспільства, а організації, що входять у відповідні суспільства.
Найбільш перспективною із соціальних проблем на локальному рівні є підтримка органів місцевого самоврядування. Закон "Про місцеве самоврядування" надає легальні можливості громадським організаціям стати реальними партнерами держави в реалізації соціальних програм. Однак активній взаємодії держави й громадськості перешкоджає ряд факторів: обмеженість фінансових засобів у місцевому бюджеті, погане знання один одного, низький рівень умінь і навичок міжсекторного взаємодії. Проте, практика співробітництва НДО з місцевими органами влади одержує усе більш широке розповсюдження в Україні і є досить плідною. У деяких регіонах місцеві бюджети виділяють частину фінансових засобів, призначених для впровадження соціальних програм, громадським організаціям, які реалізують проекти, спрямовані на підтримку соціально незахищених верств населення. Важливими аргументами в захист державної підтримки є наступні можливості: вплив громадськості на політику місцевої влади, об'єднання ресурсів у досягненні загальної мети, формування в представників місцевої влади поваги до організацій третього сектора, своєчасне вирішення місцевих проблем та ін. Однак не можна не враховувати й недоліків підтримки від державних органів влади. Це:
Органи місцевого самоврядування здебільшого є бюрократичним, негнучким партнером для НДО;
Наявність корумпованих зв'язків;
Залежність від змін у кадрах, політики;
Обмеженість засобів у місцевому бюджеті;
Зниження рівня професіоналізму НДО, тому що не розроблені стандартні вимоги;
Деякі громадські організації мають обмежені можливості для співробітництва із владою, бо є опозиційними стосовно неї.
Громадськість. Це джерело містить у собі пожертвування від громадян у вигляді грошей, переданих організації приватними особами на основі договору дарування або інших договорів, які не передбачають компенсації або повернення цих грошей. Це можуть бути також приватні пожертвування у вигляді товарів і послуг.
У США й країнах Західної Європи філантропічна діяльність досить поширена. Приватні пожертвування у вигляді товарів, послуг або грошей на реалізацію важливих завдань місцевої громади є звичною справою кожного громадянина. На жаль, в Україні практика надання громадянами фінансової підтримки благодійному проекту майже відсутня.
Специфіка роботи громадської організації вимагає врахування чинників ризику:
Коливання ринкової кон’юнктури, цін, валютних курсів;
Невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних і економічних змін у країні;
Зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на гранти західних фондів т ін.);
Неповнота, неточність інформації щодо фінансового стану й ділової репутації спонсорів з бізнесових кіл (можливість банкрутства, відмова від попередньої домовленості);
Ось чому в стратегії пошуку фінансових засобів для НДО необхідно керуватися принципом різноманітності джерел фінансування. Усвідомити значущість цього підходу до пошуку грошових засобів допомагає ілюстрація, що використовується авторами "Порадника для неурядових організацій":
"Уявимо собі, що джерела фінансування організації схожі на ніжки столу. Ми втрачаємо одне джерело (тобто ніжку), але стіл ще стоїть. Це створює для нас шанс відремонтувати його перш ніж він впаде. Тепер уявимо собі, що наш стіл (тобто організація) має лише одну ногу. Як було б важко втримати рівновагу в цій ситуації, а що сталося б, якщо б ми взагалі цю ногу втратили? Якщо джерелом фінансування організації є її господарська діяльність, що станеться, якщо така діяльність у результаті змін у законодавстві буде заборонена або серйозно обмежена? Або у випадку, коли основним джерелом фінансування організації є гранти західних фондів, що буде, якщо раптом втратиться зацікавленість справами Центрально-Східної Європи та спрямується допомога в інші регіони земної кулі?" (10; стор. 170–171) Основним правилом фандрейзингової діяльності є – розмаїтість джерел фінансування. Існує також певна залежність між кількістю пожертвувань і джерелом їхнього одержання. Цей зв'язок можна зобразити у вигляді піраміди, у нижній частині якої зображується кількість внесків від громадськості, бізнесу, у середній – різні рівні державного бюджету, а у верхньої – гранти, одержувані від національних і міжнародних донорських організацій.

Якщо мати на увазі обсяг засобів, які одержує організація з різних джерел, то найбільш оптимальним уважається наступне співвідношення:
1/3 фінансових засобів організація одержує із власного оточення й власної господарської діяльності;
1/3 засобів організації надають органи державної адміністрації й органи самоврядування всіх рівнів;
1/3 від національних і міжнародних фондів.
Збір засобів для реалізації соціальних проектів повинен здійснюватися на основі ретельно розробленої програми, у якій важливо передбачити наступні моменти:
Спрямованість на потенційних спонсорів;
Визначення й класифікація перспектив щодо можливого обсягу пожертвувань;
Розробка переконливих аргументів для перспектив дарування;
Вибір відповідних методів звертання до кожної групи, на яку покладають надію на одержання грошей або інших матеріальних засобів;
Способи контролю приходу засобів.
Досвід діяльності НДО переконує в тому, що обов’язковою умовою ефективності фандрейзінгу є привабливість ідеї організації для потенційного спонсора.
Ідея, як правило, є формою концептуального способу вираження місії організації, тобто вона включає в себе чітке усвідомлення мети подальшого розвитку НДО і методів перетворення дійсності для її досягнення.
До внутрішніх умов слід віднести ідеологію, котра виробляється кадровим потенціалом організації (лідер, Рада директорів, персонал, члени організації). При цьому характерною ознакою є та обставина, що ідеологія конкретної організації, яка висловлена в системі цінностей, як правило, збігається з індивідуальним досвідом, планами, потребами персоналу. Цей збіг є необхідною умовою ефективного обміну інформацією та оптимального пошуку нових напрямків діяльності організації.
Важливою формою обміну інформацією і пошуку на цій основі нових напрямків діяльності і перспективних засобів є проведення ділових засідань з використанням методу “мозкового штурму”.
Ідеї зовнішні надходять із засобів масової інформації, програм донорських і спонсорських організацій, бесід із спеціалістами, експертами, клієнтами організації.
У посібнику “Усе вирішують гроші…” пропонується піраміда ідей:
Ідеї як такі – 100%
Ідеї, що можуть бути реалізовані – 50%
Ідеї, що реалізуються – 10%
Ідеї, що успішно реалізуються – 2%
Звідси автори роблять висновок: “Отже, якщо вас відвідала ідея, пропустить її крізь піраміду, застосовуючи найстрашніші тортури, і якщо вона виживе – ви маєте шанс зробити фандрейзинг на її основі, якщо ні – ви зберегли час і кошти, які витратили на невдалу спробу” [14; стор. 8]
Вдало знайдена ідея, як правило, оформлюється у вигляді проекту, у якому чітко визначається проблема, на вирішення якої він спрямований, формулюються його ціль і задачі, складається робочий план і бюджет, розробляються показники для виміру ступеня досягнення поставлених у проекті завдань.
Для втілення у життя ідеї необхідні фінансові витрати, тому надзвичайно важливо проаналізувати ситуацію, давши відповіді на такі питання:
Чого ми хочемо?
Який рівень наших претензій?
Скільки грошей нам необхідно, щоб домогтися бажаного?
Чи вистачить нам засобів для досягнення? Чого саме нам не вистачає?
Головне питання, на якому повинна фіксуватися увага – це визначення суми, що необхідна для реалізації ідеї.
Доцільну методику для вирішення цієї задачі пропонує Барбара Пшебільска :
“Від загальної суми бюджету необхідно відняти суму, яку ми вже маємо. Наприклад, ви займаєтесь реалізацією проекту, метою якого є пошук робочих місць для випускників ПТУ. Повний бюджет цієї програми складає 50000 грн. на рік. Від обласного центру зайнятості ви щорічно одержуєте 20000 грн. Таким чином, ви повинні знайти джерела для покриття решти витрат, тобто 30000 грн.
Можна розбити цю суму на декілька програм і спробувати отримати гроші на ці конкретні заходи. Наприклад, ви займаєтесь реалізацією конкретних проектів:
1. Навчання роботі на комп’ютері випускників середніх шкіл, які шукають роботу.
2. Посередництво для отримання роботи.
3. Створення клубу для безробітних.
Сума комп’ютерного навчання складає 25000 грн. Дві інші послуги 12500 грн. Заміст того, щоб займатися пошуком джерел фінансування всіх ваших заходів, можна відпрацювати окремі стратегії пошуку грошей на фінансування окремих проектів”. [10; стор.172-173]
Таким чином успіх фандрейзингової діяльності визначається:
різноманітними джерелами фінансування, з урахуванням сильних та слабих сторін кожного з них;
привабливістю ідеї соціальної ініціативи для потенційного спонсора;
використанням спеціальних технологій для реалізації ідеї проекту.

* - Азарова Т.В. абрамов Л.К. Ресурсне забезпечення громадських ініціатив - Кіровоград:ІСКМ, 2008 - 100с., розділ 3

У сучасному українському суспільстві існує актуальна потреба у НДО. Досвід держав, що мають давні демократичні традиції, показує, що жодна важлива суспільна проблема не може бути вирішена без участі громадських організацій. Більше того, саме завдяки НДО багато проблем стають "помітними й голосними" і часто саме громадські організації змушують владу вирішувати їх або, принаймні, займати стосовно них цілком певну позицію.
Аналіз джерел, присвячених визначенню місця й ролі НДО в демократичній державі, дозволяє виділити два підходи щодо функцій, які виконують ці об'єднання. Точку зору першого напрямку чітко й лаконічно висловив Збігнев Ласоцік: “… ці організації (НДО – А.Т., А.Л.) є буфером або, іншими словами, повітряною подушкою між державою і суспільством, тому, що вони вирішують складні суспільні проблеми, зменшують напругу в суспільстві і завдяки цьому допомагають уникати конфліктів. Вони є різновидом мегафону, через який громадяни висловлюють свою думку (не обов’язково у справах великої політики) ” [5, стор.8].
Інші автори відзначають, що неурядові організації з'являються з метою задоволення суспільних потреб у тих сферах життєдіяльності, де бізнес або держава не хочуть або не можуть цього зробити, тобто, вважається, що для задоволення суспільних потреб недостатньо діяльності тільки державних і підприємницьких структур. При цьому перевага громадських організацій полягає в тому, що вони вирішують проблеми з меншими затратами ресурсів і більш якісно, ніж державні або комерційні структури.
Обидва погляди на роль неурядових організацій у демократичному суспільстві є загальновизнаними. На відміну від бізнесу, що, опираючись на ринок і його закони, прагне до одержання прибутку, а також від державних структур, які затверджують законність і правопорядок, контролюють установи, регулюють соціальну політику, НДО “визначають реалізовані цінності і одночасно об’єднують суспільство і сприяють творенню громади” [5, стор. 5].
Сьогодні громадські організації України накопичили значний досвід вирішення соціальних проблем. Успіх багато в чому обумовлений специфічним ставленням цих організацій до ресурсів і, у першу чергу, до фінансів. Перш, ніж витратити гроші, організація проводить якісний аналіз ефективності їхнього використання. При цьому важливо відзначити, що громадські організації не мають грошей, вони лише розпоряджаються тим, що їм довірили спонсори. На відміну від бізнесу, що починає будь-яку справу, відштовхуючись від того, що є в наявності, НДО починає з місії, тобто із чіткого визначення наступних питань: хто ми? чому існуємо? що робимо? для кого робимо?
Принципова відмінність громадської організації від бізнесу й державної установи полягає в тому, що вона починає діяти, виходячи із прагнення задоволення потреб, а не від організаційної структури. У зв'язку із цим роль професійного керування організацією й, зокрема, її ресурсами, значно зростає.
Ресурси – це люди, фінанси, цінності, можливості, запаси, джерела засобів і доходу, інформація.
Життєдіяльність будь-якої організації неможлива без ресурсного забезпечення. Оптимальний підхід до пошуку й використання ресурсів багато в чому визначає успіх вирішення поставлених проблем. Адже цілі будь-якої організації включають перетворення ресурсів для досягнення результатів. До основних ресурсів, які використовує будь-яка організація, відносяться: люди (людські ресурси), капітал, матеріали, технології й інформація. Процес перетворення ресурсів легше всього побачити у виробничих організаціях. Наприклад, хлібозавод як виробнича організація має потребу в наступних ресурсах: матеріали (борошно, цукор, дріжджі й т.п.), технологія (механізовані тістомішалки, електропечі і т.п.), люди (директор, бухгалтер, пекарі, експедитори і т.п.), інформація (звітність про реалізації, звітність про витрати на готування продуктів). Іншими словами: хлібозавод використовує фонди акціонерів, банків для закупівлі продуктів (матеріали), сучасного устаткування (технології) і для оплати робітникам та службовцям (люди) заробітної плати, щоб випікати хліб, який можна продати із прибутком (результати). Що стосується інформаційного ресурсу, то він використовується безперевно для зв'язку й координування кожної фази перетворення. Інформація, що відбиває результати дослідження ринку, дозволяє визначити, який сорт хліба є найбільше затребуваним. Спілкування з робітниками надає інформацію, необхідну для якісного виконання цього завдання. Дані про швидкість і обсяг реалізації продукції дозволяє сформулювати висновок щодо успішності діяльності хлібозаводу на шляху досягнення очікуваних результатів.
Процес перетворення ресурсів у результати має місце не тільки у виробничих організаціях та в організаціях сфери обслуговування, але й у некомерційних об'єднаннях, до яких відносяться НДО. Розглянемо більш детально ці ресурси в аспекті їх ефективного пошуку й використання.

* - Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Ресурсне забезпечення громадських ініціатив - Кіровоград: ІСКМ, 2008 - 100 с., розділ 1

Відомо, що НДО стосовно держави виконують дві функції: опозиційну й творчу.
Опозиційна функція спрямована на призупинення державних планів і програм, які негативно впливають на демократичні перетворення. Форми опозиційного відношення можуть бути різними: організація акцій протесту, використання судів для перегляду офіційних рішень, об'єднання зусиль із політичною опозицією або профспілками, використання засобів масової інформації й неофіційних каналів зв'язку для формування суспільної думки та ін.
Творча функція знаходить своє вираження в тому, що неурядові організації розвивають власні програми в напрямку розширення послуг для різних верств населення. При виконанні творчої функції організації третього сектору стосовно державних структур займають позицію співробітництва з тими державними службами, які надають населенню послуги. Форми такого творчого партнерства різноманітні: громадські організації проводять тематичні тренінги для державних службовців, пропонують державі оригінальні технічні вирішення тих або інших проблем. Однієї з найбільш ефективних форм установлення партнерських відносин НДО з державою є соціальне замовлення.
Соціальне замовлення – це комплекс заходів організаційно-правового характеру, спрямованих на вирішення соціальної проблеми в масштабах усієї держави або окремої адміністративно-територіальної одиниці, які здійснюються некомерційними організаціями за рахунок засобів бюджету й інших джерел на основі соціального контракту з органами державної влади або місцевого самоврядування. При цьому вирішення соціальних проблем здійснюється, як правило, за допомогою цільових соціальних програм (соціальних проектів), а виконавець соціального замовлення визначається на конкурсній основі.". [9]
Як бачимо, за допомогою соціального замовлення громадські організації залучають ресурси державних структур для реалізації своєї місії, а саме: на контрактній основі вони беруть безпосередню участь в урядових соціальних програмах.
Ця форма взаємодії державного й суспільного секторів одержала досить широке поширення в демократичних країнах, що мають соціально орієнтовану економіку. Аналізуючи соціальну політику розвинених країн Заходу й США, Н.Хананашвилли й У.Якимець відзначають, що у Франції 80% ресурсів некомерційні організації одержують від держави на контрактній основі, у Німеччині цей показник дорівнює 70%. У громадських організаціях США більше однієї третини становлять ресурси, які надійшли від держави. [16].
В Україні соціальне замовлення розроблене й апробоване в Одесі. Соціально-економічні, правові аспекти цієї проблеми описуються співробітниками асоціації підтримки громадських ініціатив "Ковчег" у роботі "Соціальне замовлення в Україні: обґрунтування й впровадження". На думку авторів, "...впровадження в практику роботи міської ради і його органів такого ефективного механізму взаємодії влади з некомерційними організаціями як соціальне замовлення дозволить об'єднати зусилля органів місцевого самоврядування, некомерційних організацій і бізнесменів, і направити їх на максимально адресне й ефективне вирішення життєво важливих соціальних проблем міста" [13, стор. 61]. Аналіз практики використання соціального замовлення в Україні дозволяє виділити ряд поступально послідовних кроків, які допоможуть впровадити цю технологію на місцевому рівні.
Крок 1.Розробка документів, необхідних для впровадження соціального замовлення й відповідних існуючим нормативно-правовим актам України. Це завдання вирішує ініціативна (робоча) група, у яку входять: активісти громадських організацій, депутати міської ради, експерти по розробці й оцінці соціальних програм і проектів, а також фахівці в сфері права.
Найбільш важливим документом для впровадження соціального замовлення в місцевій громаді є "Положення про соціальне замовлення", що згодом повинне бути затверджене відповідним органом місцевого самоврядування. Значну допомогу в розробці даного документа може зробити "Положення про соціальне замовлення в місті Одесі", розроблене постійною комісією міської ради по вдосконалюванню структури керування містом разом з Одеським суспільним інститутом соціальних технологій і Асоціацією підтримки цивільних ініціатив "Ковчег". Положення розроблене відповідно до існуючої в Україні нормативно-правової бази й складається із семи розділів:
У першому розділі розглядаються загальні положення, де визначається понятійний апарат, що використовується у Положенні; визначається мета соціального замовлення й принципи, на яких він будується; формулюється проблематика, для вирішення якої необхідний даний механізм соціального партнерства (У Додатку до Положення); розкриваються рівні застосування соціального замовлення, а також джерела фінансового забезпечення.
У другому розділі розкривається зміст підготовки соціального замовлення. Тут описуються механізми визначення пріоритетних соціальних проблем, вимоги до формування завдань і розробки цільових соціальних програм і соціальних проектів, а також установлюються принципи відбору замовників соціального замовлення.
Третій розділ присвячений окремим аспектам визначення виконавців соціального замовлення: формуванню конкурсної комісії, її повноваженням і організації роботи; вимогам до змісту оголошення про конкурс і до організацій, що подають заявки на участь у конкурсі; механізмам організації й оприлюдненні підсумків конкурсу.
Четвертий розділ визначає організаційно-правові аспекти формування соціального контракту.
П'ятий розділ – "Організація виконання соціального замовлення". У цьому розділі визначаються права й обов'язки замовника й виконавця соціального замовлення; взаємодія суб'єктів, що беруть участь у проекті; порядок розв’язання суперечок сторін і умов розірвання соціального контракту.
Шостий розділ присвячений питанням оцінки результатів виконання соціального проекту.
У сьомому розділі формулюються деякі заключні положення.
Положення про соціальне замовлення обов'язково приймається рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування.
Поряд з Положенням про соціальне замовлення ініціативна група розробляє й організаційно-методичний супровід впровадження соціального замовлення. Першорядне значення в цьому аспекті має визначення найбільш пріоритетних напрямків, у яких доцільне використання механізму соціального замовлення. Цей етап, власне кажучи, є стадією виявлення й формулювання проблеми конкретної цільової групи (ветеранів, безробітних, малозабезпечених громадян, біженців, звільнених з місць позбавлення волі, дітей, позбавлених батьківської опіки, і т.п.). Для формулювання переліку найбільш актуальних проблем, які можна вирішити за допомогою технології соціального замовлення, залучаються різні структурні елементи місцевої громади, а також окремі громадяни. У їхньому числі: НДО й ініціативні групи громадян місцевої громади, органи самоорганізації населення, депутати й депутатські групи. Складений робочою групою перелік пріоритетних соціальних проблем також затверджується міською (районною, сільською) радою й включається в план соціально-економічного розвитку місцевої громади.
Крок 2. Формулювання завдань, спрямованих на вирішення пріоритетних соціальних проблем. Цей крок в основному виконують органи державної влади й місцевого самоврядування, які безпосередньо відповідальні за вирішення тієї або іншої проблеми й мають для цього відповідні ресурси. Однак до цієї роботи можуть залучатися й громадські організації, що виступають із ініціативою щодо вирішення даної проблеми. Завдання на вирішення сформульованих пріоритетних соціальних проблем місцевого соціуму затверджуються сесією міської (районної, сільської) ради одночасно із затвердженням плану соціально-економічного розвитку й бюджету відповідного органу місцевого самоврядування на майбутній календарний рік.
Крок 3. Розробка цільових соціальних програм. Ініціатори застосування технології соціального замовлення в м.Одесі визначають соціальну програму як "комплекс взаємопов'язаних за метою, ресурсами, виконавцями і строками виконання соціальних проектів і заходів, що забезпечують вирішення соціальних проблем у масштабах всієї країни або окремої території" [13, стор.79] Ця робота проводиться одночасно з формулюванням конкретних соціальних завдань. Програма розробляється представниками органів місцевого самоврядування за участю громадськості. У програмі визначаються обсяги засобів, які передбачається виділити для фінансування робіт за соціальним замовленням із бюджетних, а також позабюджетних джерел, у тому числі із цільових фондів органів місцевого самоврядування
Крок 4. Створення конкурсної комісії й визначення переможця (виконавця). Виконавці соціального замовлення обов'язково визначаються на конкурсній основі створеною при органі місцевого самоврядування конкурсною комісією. Склад комісії повинен бути представлений всіма структурами місцевої громади (влада, бізнес, неурядові організації). З огляду на той факт, що як замовник у соціальному замовленні виступає орган державної виконавчої влади й місцевого самоврядування, основне ядро комісії повинна становити влада (депутати місцевої ради, фахівці, що працюють у районних адміністраціях, виконкомах). Вимоги до членів комісії – компетентність у сфері соціального розвитку місцевої громади. Що стосується представників бізнесу, тое найбільшу користь у діяльності комісії принесуть ті підприємці, які мають досвід філантропічної діяльності. Із представників НДО варто залучати тих лідерів, які очолюють стабільні, що зарекомендували себе в місцевій громаді, та організації, що мають не тільки позитивний досвід роботи в наданні соціальних послуг, але й у встановленні партнерських відносин з місцевою владою.
Члени конкурсної комісії виконують наступні функції:
Розробляють методичний матеріал про умови конкурсу й строки його проведення;
Поширюють повідомлення про проведення конкурсу через ЗМІ й інші джерела інформації;
Попередньо знайомляться із заявками, що надійшли, і оцінюють їх заздалегідь розробленимих критеріями;
Беруть участь у голосуванні по питанню визначення виконавця соціального замовлення.
В інформаційно-методичний матеріал про конкурс доцільно включити наступні розділи: мета програми, у рамках якої оголошується конкурс; тематика проектів і основні вимоги до них (які організації можуть брати участь, тривалість проекту, коментарі до їхнього оформлення, критерії оцінки проектів та ін.); типові види діяльності, які будуть фінансуватися; суми контрактів; перелік додаткових матеріалів до основної заявки. Громадські організації повинні також знати, що вони допускаються до участі в конкурсі лише в тому випадку, якщо підтвердять здатність самостійно або за допомогою спонсора профінансувати заздалегідь установлену комісією частину загальної вартості проекту.
Для конкурсної комісії, як і для робочої групи, що розробляє пакет документів, головним принципом діяльності є відкритість всіх процедур, тому на засідання комісії необхідно запрошувати журналістів, експертів, представників громадськості.
На підставі розгляду індивідуальних позицій членів конкурсної комісії шляхом відкритого голосування визначається переможець конкурсу (виконавець проекту).
Крок 5. Складання контракту (договору).
Виконавець соціального замовлення, визначений конкурсною комісією, заключає із замовником соціальний контракт (договір), що підписується обома сторонами. З моменту підписання контракту виконавець і замовник стають суб'єктами соціального замовлення й вступають між собою в правові відносини, які регулюються нормативно-правовими актами.
Елементами правовідносин у соціальному замовленні є:
Суб'єкт;
Об'єкт;
Зміст;
Суб'єкти соціального замовлення це замовник і виконавець як юридичні особи, які вступають у правові відносини між собою з приводу певних благ і мають певні права й обов'язки. При цьому замовником є орган державної виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, а виконавцем – НДО, що перемогла в конкурсі проектів.
Об'єкт соціального замовлення – соціальна проблема (комплекс соціальних проблем), що відбиває соціальні потреби певної цільової соціальної групи" [13; стор. 68–69]. Іншими словами: об'єктом соціального замовлення є все те, із приводу чого між суб'єктами виникають відносини (матеріальні й нематеріальні блага). Видами об'єктів соціального замовлення можуть бути:
Речі (спонукувані і нерухомі) – перехід права на речі відбувається з дотриманням формальностей (письмова форма договору; ноториальне посвідчення; реєстрація у відповідному державному реєстрі);
Гроші – у цивільному обігу виступають як речі і є юридично замінними;
Продукти творчої діяльності – це результат творчої, інтелектуальної діяльності, здобутки у науц літератури, товарні знаки, знаки обслуговування;
Послуги – результат діяльності, що не пов'язана зі створенням конкретного матеріального об'єкту, речі;
Робота – результат діяльності, що пов'язаний зі створенням матеріального об'єкту (договір підряду, побутового замовлення й т.п.)
Зміст відносин становлять права й обов'язки суб'єктів соціального замовлення, тобто права й обов'язки НДО й органа державної виконавчої влади або органа місцевого самоврядування, що виступають як замовник. Так, наприклад, замовник зобов'язується перерахувати певну суму на рахунок НДО й при цьому має право одержати звіт про використання наданих грошей. НДО відповідно до домовленості зобов'язується представити звіт про використання отриманих засобів і має право одержати звіт про використання наданих грошей. НДО, відповідно до домовленості, зобов’язується надати звіт про використання отриманих коштів і має право самостійно розпоряджатися ними для досягнення цілей проекту. Стосунки між суб'єктами соціального замовлення оформляються у формі договору або соціального контракту на виконання соціального замовлення. У контракті визначаються суб'єкти правових відносин, їхні права й обов'язки, вартість робіт і порядок розрахунків, а також порядок здачі й приймання робіт. У даному документі вказуються також терміни дії контракту й порядок вирішення спірних питань.
Контракт підписується вповноваженими представниками суб'єктів соціального замовлення.
Крок 6. Виконання соціального замовлення здійснюється відповідно до змісту соціального проекту, у якому дається календарний план основних видів діяльності, з урахуванням затвердженого кошторису витрат.
Крок 7. Оцінка результатів виконання соціального замовлення. Замовник здійснює моніторинг ходу виконання робіт і якості послуг, що надає виконавець. Якщо проект здійснений відповідно до умов контракту, то після його завершення оформляється акт приймання виконаних робіт. Цей документ підписується повноважними представниками суб'єктів соціального замовлення й служить підставою для перерахування громадській організації частини, що залишилася, основного фінансування, передбаченого соціальним контрактом.
На думку розроблників соціального замовлення в Україні, впровадження цієї технології призведе "до активного формування ринку соціальних послуг з реальною конкуренцією та тенденцією щодо підвищення якості, і зниженню витрат на надання соціальних послуг, максимальному наближенню до споживача. Тобто сприятиме досягненню максимального ефекту при мінімальних затратах".

* - Азарова Т.В. Абрамов Л.К.  Ресурсне забезпечення громадських ініціатив - Кіровоград:ІСКМ, 2008 - 100с., розділ 5