Зростання ролі громадського сектору в житті нашого суспільства вимагає високого рівня професіоналізму від його лідерів. Особливо це актуально зараз, коли ще не створено систему підготовки керівників HДО на державному рівні, а рівень професійної мобільності у громадському секторі вищий, ніж в інших секторах. Саме з урахуванням цих обставин складено програму "Менеджмент неприткових організацій". Враховуючи невеликий об'єм часу, що відводиться на даний курс, варто основну увагу при його вивченні приділяти самостійній роботі лідерів, попередньому вивченню ними перед кожним заняттям необхідної літератури, а також активізації власного практичного досвіду роботи. В зв'язку з цим основна увага в навчальному курсі приділяється тренінгам.
Вивчення курсу "Менеджмент неприбуткової організації"" покликане підготувати лідерів до самостійного, творчого і дієвого вирішення практичних питань управління неприбутковою організацією. Він дасть найпозитивніший результат, якщо його буде тісно пов'язано з практикою управління НДО.
Вивчення даного курсу має допомогти лідерам в засвоєнні теоретичних основ менеджменту, правових засад діяльності НДО, а також в оволодінні професійними вміннями в сфері планування діяльності неприбуткової організації та використанні різноманітних форм організації управління НДО.
Враховуючи прагнення організацій до реалізації грантових програм, до змісту курсу включено тему "Менеджмент проектів". Засвоєння цієї теми дозволить ознайомитися з різними типами джерел фінансування, оволодіти методами вивчення, вибору, та звернення до фондів зі своїми пропозиціями, а також сформувати вміння складання проектного документу.
Основні етапи і розвиток менеджменту: зародження менеджменту; роль управління в організації виробництва (Ф.Тейлор); виділення менеджменту як науки; визначення основних функцій управління; ствердження управлінських принципів (А. Файоль); менеджмент з гуманістично-психологічним ухилом (А. Маслоу); притягнення до процесу управління технічних засобів (Віннер); ситуативний менеджмент.
Поняття організації, її функції, види.
Менеджмент як управління організацією.
Управлінська діяльність, її специфіка. Структура управлінської діяльності.
Види управління: управління за принципом „чорної скрині"; управління за принципом „білої скрині"; визначення мети управління; встановлення вихідного положення об'єкту управління; визначення програм впливу; отримання інформації по каналу зворотного зв'язку; напрацювання корегуючих впливів.
Принципи менеджменту як відображення закономірностей управління: цілеспрямованість, облік індивідуальних особливостей персоналу; принцип єдиного начала; принцип економічності; принцип регламентації повноважень; принцип відкритості і справедливості. Причини виникнення НДО, їх роль в житті сучасного суспільства. Досвід роботи громадських організацій в США, в Європі. Історія виникнення і діяльності громадських організацій в Україні.
НДО як структурний елемент третього сектору.
Функції громадської організації відносно держави, бізнесу та інтересів членів своїх організацій і комітетів.
Відмінні риси НДО: недержавний характер, самоврядування, добровільність, некомерційність, неприбутковість, корисність.
Класифікація НДО. Види громадських організацій в залежності від: а) профілю діяльності; б) сфер діяльності; в) організаційно-правових форм об'єднання громадян; г)статусу; д) сфери інтересів; є) рівня розвитку.
Організаційна структура НДО.
Поняття структури, фактори, що впливають на визначення структури.
Різні підходи до формування структури організації: ієрархічна, командна, мережева структури; їх переваги і недоліки.
Внутрішній потенціал і зовнішнє середовище НДО.
Макросередовище (середовище опосередкованого впливу). Мікро середовище (середовище безпосереднього впливу). Людські ресурси, організаційна культура, фінансовий та матеріальний стан.
Поняття: закон, норма права, нормативний акт, право власності, статус особи (особа фізична, особа юридична).
Загальна характеристика нормативно-иравових документів, що регулюють діяльність НДО. Конституція України як базовий документ законодавства для неприбуткового сектору.
Загальна характеристика Закону України „Про благодійництво та благодійні організації-" (1997р.): загальні положення. Організаційно-правове регулювання благодійництва та діяльності благодійних організацій. Матеріально-технічне забезпечення діяльності благодійництва та благодійних організацій. Державі благодійність. Благодійна діяльність. Міжнародні благодійні фонди в Україні.
Закон України „Про об'єднання громадян". Загальні положення. Засади діяльності та статус об'єднань громадян. Утворення та легалізація громадських організацій. Підготовка до утворення: визначення назви, профілю діяльності, юридичної форми організації, статусу. Установчий з'їзд (конференція, загальні збори).
Легалізація НДО: реєстрація, повідомлення про заснування. Документи, що необхідні до заяви про легалізацію: статут, протокол загальних зборів, відомості про склад керівництва, тощо.
Оподаткування громадських організацій в Україні та звітність.
Перспективи розвитку законодавства про неприбуткові організації.
Життєвий цикл НДО.
Роль планування діяльності в управлінні НДО.
Рівні планування. Вимоги до складання плану. Види планів у залежності від того, який часовий період охоплюють заплановані заходи.
Стратегічне планування, його роль у розвитку організації. Поняття стратегії.
Основні етапи стратегічного планування. Підготовка до стратегічного планування: визначення того, яким буде план, хто братиме участь в плануванні; збір необхідної інформації.
Визначення місії організації: хто ми? Чому ми існуємо? Що ми робимо? Для кого ми існуємо?
Ідентифікація наявних завдань та стратегій: визначення того, як попередня діяльність вела до досягнення цілей.
Аналіз оточення: визначення чинників, що впливають на реалізацію цілей організації (можливості та загрози).
Аналіз засобів: люди, програми, фінансові та матеріальні засоби, структура (сильні та слабкі сторони організації).
Визначення стратегічних цілей, їх опрацювання, опрацювання альтернативних стратегій, застосування матриці „продукт-ринок".
Вибір відповідного варіанту стратегії.
Впровадження стратегії.
Вимір та контроль кроків та наслідків.
Циклічне планування як планування функцій і відповідальностей за певними особами.
Операційне планування, його вида. Використання схеми Гантта.
Делегування повноважень, його роль в стимулюванні поглиблення компетенції співпрацівників. Причини, що заважають делегуванню повноважень.
Основні напрямки делегування повноважень: функціональний розподіл, технологічний розподіл, професійно-кваліфікаційний розподіл управлінської діяльності.
Основні вимоги до делегування повноважень. Функції та повноваження, які не можуть бути делеговані.
Схема делегування повноважень: обсяг робіт, виконавці, призначення, технологія виконання, строки виконання.
Напрямки підвищення ефективності делегування повноважень.
Організація праці менеджера, загальні принципи
управління; розподіл праці; відповідальність: дисципліна;
єдиноначальність; єдність керівництва;
підпорядковуваність особистісного інтересу загальному; винагороджування персоналу; централізація; ієрархія; порядок; справедливість; корпоративний дух (Файоль).
Прийняття управлінських рішень. Характеристика рішень за формою ухвалення: одноосібні, колегіальні, колективні. Рівні прийняття рішень та управлінські навички: рутинний рівень - неухильне виконання правил, контроль; селективний рівень - ідентифікація, створення робочих груп; творчий - творче управління.
Прийняття управлінського рішення як процес. Етапи прийняття рішення: вивчення проблеми; розробка ідей; оцінка ідей; планування нововведень; зворотний зв'язок і аналіз.
Розробка посадових інструкцій, внутрішніх стндартів.Корпоративна культура. Контроль як перевірка правильності рішень менеджера. Види контролю: поточний контроль за відхиленнями; контроль, що випереджає; підсумковий контроль, оцінка виконання персоналом своїх обов'язків.
Мотивація та стимулювання праці співробітників, їх види та методи.
Портрет сучасного менеджера.
Якості ділової людини: обачливість, здатність працювати в команді.
Вимоги до просунення: висока кваліфікація, здатність до навчання, співробітництва, життєвий досвід, добрі знання специфіки НДО.
Професійна компетентність: тенденція переходу від вузької спеціалізації до оволодіння декількома професіями, високий рівень духовності.
Характер проведення інновацій: поєднання еволюційного та революційного шляхів.
Характер ділових взаємовідносин: формальні та неформальні взаємозв'язки, взаєморозуміння.
Вміння та навички кваліфікованого менеджера: пристосування стилю керівництва до змін, що відбуваються; встановлення творчих стосунків з підлеглими; заохочення здібних співробітників; системний аналіз роботи; створення позитивного зворотного зв'язку; визначення критеріїв ефективності.
Критерії ефективності роботи менеджера: звітність, лідерство, увага до роботи колективу, тісний контакт з людьми, самовіддача, індивідуальність, поєднання інтелектуальних і оперативних рис.
Етикет менеджера громадської організації. Фінансовий менеджмент НДО як управління фінансами для забезпечення фінансової стійкості організації.
Фінансові ризики. Фінансова стійкість НДО: здатність оплатити поточні витрати з поточних доходів; здатність оплатити майбутні витрати з майбутніх доходів; здатність вкладати кошти в основні засоби: обладнання, приміщення, тощо; здатність покривати непередбачені витрати.
Формування і управління фінансовим потоком.
Поняття „бюджету". Відмінні особливості бюджету: ілюструє, що організація сподівається виконати за певний період часу і як для цього будуть розподілені наявні кошти; бюджет як засіб виконання фінансової діяльності і допомоги організації в ефективному проведенні фінансових операцій; бюджет - це план дій.
Основне завдання бюджету: планування і використання фінансових ресурсів у часі.
Користувачі бюджету: керівництво організації (для контролю за правильним використанням наявних коштів); виконавчі працівники організації (для успішного планування роботою організації); спонсори (для оцінки запропонованих програм).
Види бюджету: поточний бюджет; бюджет контрактів чи заявок на гранти; бюджет наявних коштів; бюджет за основними статтями.
Структура бюджету: бюджет доходів та бюджет витрат.
Підходи до створення бюджету: на основі програм, що реалізуються; на основі витрат; на основі елементів матеріально-технічного постачання, комбінований підхід.
Методика складання річного бюджету: розробка стратегії (основні напрямки діяльності організації, програми) на найближчий рік; визначення результатів і планування дій у рамках кожної з програм; визначення тих ресурсів, які будуть потрібні для виконання кожного плану дій; визначення того, які ресурси можна використовувати централізовано (у кількох чи у всіх програмах); визначення розміру організаційних витрат; визначення величини накладних витрат; розрахунок прямих витрат; формування витратної частини загального бюджету організації шляхом поєднання організаційних витрат, накладних та витрат за програмами; формування доходної частини бюджету (розмирі і строки надходжень, необхідні для покриття витрат).
Умови ефективного складання бюджету: чітко уявляти стратегію організації; мати спеціальні знання в сфері економіки та законодавства; уміння оцінювати ресурси та можливості їх залучення; мати точну інформацію про ціни; мати баланс між накладними та прямими витратами; радитися з колегами; закладати можливі зміни; мати юриста-консультанта.
Планування операційного бюджету: розрахунок витрат; оцінка потенційних джерел прибутку.
Бухгалтерський і фінансовий звіти. Основні функції: полегшення управління фінансами; засоби для планування, контролю та прийняття рішень. Користувачі: спонсори, керівні органи організації, виконавча ланка організації; ті, на кого спрямована діяльність організації. Вимоги: зрозумілість як для фахівців, так і для нефахівців; інформативність (сприяти прийняттю рішень і допомагати користувачам складати уяву про результатами минулого, поточного та майбутнього звітного періодів); надійність, доступність, нейтральність; послідовність.
Проект як комплекс взаємопов'язаних заходів, розроблених для досягнення певних цілей протягом заданого часу при встановлених ресурсах.
Відмінні особливості проекту: неповторність, обмеженість у часі і ресурсах, наявність мети, зміна стану.
Головні учасники проекту: ініціатор, замовник, інвестор, управляючий, контрактор.
Поняття „життєвий цикл проекту". Фази проекту: оцінка потреб, розпізнання та визначення проблеми, визначення основної мети проекту і загальної стратегії, вибір задач проекту, визначення напрямків діяльності, підготовка робочого плану, розробка моніторингу та оцінки, визначення бюджету, початок діяльності, реалізація діяльності, проведення моніторингу та оцінки.
Започаткування проекту. Визначення конкретної сфери, котру охоплюватиме проект; вибір чи генерування фундаментальних ідей, котрі здатні забезпечити виконання важливих завдань розвитку; використання критеріїв 8МАКТ при формуванні завдань; визначення цілей проекту; відсів гірших варіантів і відбір кращих ідей, попередній аналіз здійсненності проекту.
Планування видів діяльності по проекту, їх відповідність цілям та задачам, спрямованість на вирішення проблеми; реалістичність видів діяльності, їх взаємозв'язок, відповідність історичним і культурним традиціям тієї місцевості, де вони реалізуватимуться.
Припущення проекту: наскільки реальні потенційні загрози в оточенні проекту?
Вимоги до планування заходів: вимірюваність з точки зору витрат зусиль, ресурсів, часу та коштів; забезпечення кінцевого продукту, встановлення строку, призначення відповідального. Планування бюджету: оплата праці, основні прямі витрати, непрямі витрати.
Вимоги до бюджету: точність позицій, оптимальний розподіл витрат, відповідність вартості послуг загальновизнаним стандартам, чітке регламентування засобів, що отримуються від донора та з інших джерел.
Моніторинг і оцінка проекту, їх подібність та відмінності.
Завершальна оцінка проекту. Етапи оцінки: постановка мети й визначення завдання і проведення оцінки; планування визначення методів та інструментів для збору інформації; підготовка звіту; повідомлення про результати оцінки.
Вимоги до написання звітів.
Література.
1. Азарова Т.В., Абрамов Л.К.Менеджмент нприбуткової організації. ч.І - Кіровоград: ЦПТІ -2003.
2. Азарова Т.В., Абрамов Л.К.Менеджмент нприбуткової організації. ч.2 - Кіровоград: ЦПТІ -2003.
3. Азарова Т.В., Абрамов Л.К. Методика надання консультативних послуг регіональним НДО. -Кіровоград: ЦПТІ, 2000.
4. Баум У. Цикл реализации проекта. - Вашингтон: Институт зкономического развития банка, 1982.
5. Блоу Р.Н. Предварительная оценка проекта: практическое руководство // Материальї семинара по проведенню оценки проекта. - М.: 1-15 марта, 1997.
6. Браун М. Досягнення успіху в менеджменті проектів. -К.: Інститут менеджменту, 1998.
7. Вундук М., Френсис Д. Раскрепощенньїй менеджер. - М.:1997
8. Дебольский Н. Психология делового общения. - М.: 1992.
9. Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992р.
10. Закон України "Про благодійництво та благодійні організації", 1997р.
11. Земба М. Елементи персонального управління в неурядових організаціях. - Львів: Товариство Лева, 1998.
12. Краткий психологический словарь / под. ред. А.В. Петровского. - Ростов н/Д: Феникс, 1998.
13. Курс для вьісшего управленческого персоналаЛІод ред. В.И.Терещенко. - М.: Зкономика, 1970.
14. Либерзон В.И. Основьі управлення проектами. -М.: 1997.
15. Либерман В. Основньїе понятия и управление проектами // \ууАУ.озр.ги/сіо/2000/03/024.1ііт
16. Мексон М.Х., Алберт М., Хьядуори Ф. Основи менеджмента- М.: 1992
17. Менеджмент НПО, или просто о сложном. К: Творческий Центр Соишеграгт, 1998.
18. Настільна книга неприбуткових організацій./За ред. А.Ткачука. -К.: Інститут громадянського суспільства 2000.
19. Платонов С., Третяк В., Черкасов В. Управленческая деятельность менеджера. - Киев: 1998.
20. Подгорньш И., Трофименко Ю. Управление организацией в изменяющихся условиях. -Чернигов: Ахалар, 2000.
21. Політологія: посібник для студентів вищих навчальних закладів./Заред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Видавничий центр "Академія", 1999
21. Порадник для неурядових організацій. - Львів : Сподом, 1999.
22. Поплавський М.Н. Менеджер культури: підручник -К.:МП "Леся", 1996.
23. Проектний аналіз / Відп. ред. О.С.Москвін. - К.: Лібра,1998.
24. Социальньш заказ в Украине: обоснование и внедрение. - Одесса: Ковчег, 2001.
25. Тренінг з написання проектів. - К.: ТЦСоишеграгІ, 1998.
26. Шейнов В.П. Искусство менеджера. - Мирннй: Алмазьі России. Саха, 1997.
27. Шейнов В.П. Социально-психологические основи менеджмента: учебное пособие. - Мн.: Институт управлення, 1997.
28. ШмидтР. Искусство общения. -М.: 1992
29. ІІІостром 3. Анти-Карнеги, или Человек -манипулятор. - Мн.: Полифакт, 1992.
* - посібник "Програми підготовки кадрів для системи інформаційно-методичного забезпечення процесу вирішення соціальних проблем на місцевому рівні",с.24
Відомо, що НДО стосовно держави виконують дві функції: опозиційну й творчу.
Опозиційна функція спрямована на призупинення державних планів і програм, які негативно впливають на демократичні перетворення. Форми опозиційного відношення можуть бути різними: організація акцій протесту, використання судів для перегляду офіційних рішень, об'єднання зусиль із політичною опозицією або профспілками, використання засобів масової інформації й неофіційних каналів зв'язку для формування суспільної думки та ін.
Творча функція знаходить своє вираження в тому, що неурядові організації розвивають власні програми в напрямку розширення послуг для різних верств населення. При виконанні творчої функції організації третього сектору стосовно державних структур займають позицію співробітництва з тими державними службами, які надають населенню послуги. Форми такого творчого партнерства різноманітні: громадські організації проводять тематичні тренінги для державних службовців, пропонують державі оригінальні технічні вирішення тих або інших проблем. Однієї з найбільш ефективних форм установлення партнерських відносин НДО з державою є соціальне замовлення.
Соціальне замовлення – це комплекс заходів організаційно-правового характеру, спрямованих на вирішення соціальної проблеми в масштабах усієї держави або окремої адміністративно-територіальної одиниці, які здійснюються некомерційними організаціями за рахунок засобів бюджету й інших джерел на основі соціального контракту з органами державної влади або місцевого самоврядування. При цьому вирішення соціальних проблем здійснюється, як правило, за допомогою цільових соціальних програм (соціальних проектів), а виконавець соціального замовлення визначається на конкурсній основі.". [9]
Як бачимо, за допомогою соціального замовлення громадські організації залучають ресурси державних структур для реалізації своєї місії, а саме: на контрактній основі вони беруть безпосередню участь в урядових соціальних програмах.
Ця форма взаємодії державного й суспільного секторів одержала досить широке поширення в демократичних країнах, що мають соціально орієнтовану економіку. Аналізуючи соціальну політику розвинених країн Заходу й США, Н.Хананашвилли й У.Якимець відзначають, що у Франції 80% ресурсів некомерційні організації одержують від держави на контрактній основі, у Німеччині цей показник дорівнює 70%. У громадських організаціях США більше однієї третини становлять ресурси, які надійшли від держави. [16].
В Україні соціальне замовлення розроблене й апробоване в Одесі. Соціально-економічні, правові аспекти цієї проблеми описуються співробітниками асоціації підтримки громадських ініціатив "Ковчег" у роботі "Соціальне замовлення в Україні: обґрунтування й впровадження". На думку авторів, "...впровадження в практику роботи міської ради і його органів такого ефективного механізму взаємодії влади з некомерційними організаціями як соціальне замовлення дозволить об'єднати зусилля органів місцевого самоврядування, некомерційних організацій і бізнесменів, і направити їх на максимально адресне й ефективне вирішення життєво важливих соціальних проблем міста" [13, стор. 61]. Аналіз практики використання соціального замовлення в Україні дозволяє виділити ряд поступально послідовних кроків, які допоможуть впровадити цю технологію на місцевому рівні.
Крок 1.Розробка документів, необхідних для впровадження соціального замовлення й відповідних існуючим нормативно-правовим актам України. Це завдання вирішує ініціативна (робоча) група, у яку входять: активісти громадських організацій, депутати міської ради, експерти по розробці й оцінці соціальних програм і проектів, а також фахівці в сфері права.
Найбільш важливим документом для впровадження соціального замовлення в місцевій громаді є "Положення про соціальне замовлення", що згодом повинне бути затверджене відповідним органом місцевого самоврядування. Значну допомогу в розробці даного документа може зробити "Положення про соціальне замовлення в місті Одесі", розроблене постійною комісією міської ради по вдосконалюванню структури керування містом разом з Одеським суспільним інститутом соціальних технологій і Асоціацією підтримки цивільних ініціатив "Ковчег". Положення розроблене відповідно до існуючої в Україні нормативно-правової бази й складається із семи розділів:
У першому розділі розглядаються загальні положення, де визначається понятійний апарат, що використовується у Положенні; визначається мета соціального замовлення й принципи, на яких він будується; формулюється проблематика, для вирішення якої необхідний даний механізм соціального партнерства (У Додатку до Положення); розкриваються рівні застосування соціального замовлення, а також джерела фінансового забезпечення.
У другому розділі розкривається зміст підготовки соціального замовлення. Тут описуються механізми визначення пріоритетних соціальних проблем, вимоги до формування завдань і розробки цільових соціальних програм і соціальних проектів, а також установлюються принципи відбору замовників соціального замовлення.
Третій розділ присвячений окремим аспектам визначення виконавців соціального замовлення: формуванню конкурсної комісії, її повноваженням і організації роботи; вимогам до змісту оголошення про конкурс і до організацій, що подають заявки на участь у конкурсі; механізмам організації й оприлюдненні підсумків конкурсу.
Четвертий розділ визначає організаційно-правові аспекти формування соціального контракту.
П'ятий розділ – "Організація виконання соціального замовлення". У цьому розділі визначаються права й обов'язки замовника й виконавця соціального замовлення; взаємодія суб'єктів, що беруть участь у проекті; порядок розв’язання суперечок сторін і умов розірвання соціального контракту.
Шостий розділ присвячений питанням оцінки результатів виконання соціального проекту.
У сьомому розділі формулюються деякі заключні положення.
Положення про соціальне замовлення обов'язково приймається рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування.
Поряд з Положенням про соціальне замовлення ініціативна група розробляє й організаційно-методичний супровід впровадження соціального замовлення. Першорядне значення в цьому аспекті має визначення найбільш пріоритетних напрямків, у яких доцільне використання механізму соціального замовлення. Цей етап, власне кажучи, є стадією виявлення й формулювання проблеми конкретної цільової групи (ветеранів, безробітних, малозабезпечених громадян, біженців, звільнених з місць позбавлення волі, дітей, позбавлених батьківської опіки, і т.п.). Для формулювання переліку найбільш актуальних проблем, які можна вирішити за допомогою технології соціального замовлення, залучаються різні структурні елементи місцевої громади, а також окремі громадяни. У їхньому числі: НДО й ініціативні групи громадян місцевої громади, органи самоорганізації населення, депутати й депутатські групи. Складений робочою групою перелік пріоритетних соціальних проблем також затверджується міською (районною, сільською) радою й включається в план соціально-економічного розвитку місцевої громади.
Крок 2. Формулювання завдань, спрямованих на вирішення пріоритетних соціальних проблем. Цей крок в основному виконують органи державної влади й місцевого самоврядування, які безпосередньо відповідальні за вирішення тієї або іншої проблеми й мають для цього відповідні ресурси. Однак до цієї роботи можуть залучатися й громадські організації, що виступають із ініціативою щодо вирішення даної проблеми. Завдання на вирішення сформульованих пріоритетних соціальних проблем місцевого соціуму затверджуються сесією міської (районної, сільської) ради одночасно із затвердженням плану соціально-економічного розвитку й бюджету відповідного органу місцевого самоврядування на майбутній календарний рік.
Крок 3. Розробка цільових соціальних програм. Ініціатори застосування технології соціального замовлення в м.Одесі визначають соціальну програму як "комплекс взаємопов'язаних за метою, ресурсами, виконавцями і строками виконання соціальних проектів і заходів, що забезпечують вирішення соціальних проблем у масштабах всієї країни або окремої території" [13, стор.79] Ця робота проводиться одночасно з формулюванням конкретних соціальних завдань. Програма розробляється представниками органів місцевого самоврядування за участю громадськості. У програмі визначаються обсяги засобів, які передбачається виділити для фінансування робіт за соціальним замовленням із бюджетних, а також позабюджетних джерел, у тому числі із цільових фондів органів місцевого самоврядування
Крок 4. Створення конкурсної комісії й визначення переможця (виконавця). Виконавці соціального замовлення обов'язково визначаються на конкурсній основі створеною при органі місцевого самоврядування конкурсною комісією. Склад комісії повинен бути представлений всіма структурами місцевої громади (влада, бізнес, неурядові організації). З огляду на той факт, що як замовник у соціальному замовленні виступає орган державної виконавчої влади й місцевого самоврядування, основне ядро комісії повинна становити влада (депутати місцевої ради, фахівці, що працюють у районних адміністраціях, виконкомах). Вимоги до членів комісії – компетентність у сфері соціального розвитку місцевої громади. Що стосується представників бізнесу, тое найбільшу користь у діяльності комісії принесуть ті підприємці, які мають досвід філантропічної діяльності. Із представників НДО варто залучати тих лідерів, які очолюють стабільні, що зарекомендували себе в місцевій громаді, та організації, що мають не тільки позитивний досвід роботи в наданні соціальних послуг, але й у встановленні партнерських відносин з місцевою владою.
Члени конкурсної комісії виконують наступні функції:
Розробляють методичний матеріал про умови конкурсу й строки його проведення;
Поширюють повідомлення про проведення конкурсу через ЗМІ й інші джерела інформації;
Попередньо знайомляться із заявками, що надійшли, і оцінюють їх заздалегідь розробленимих критеріями;
Беруть участь у голосуванні по питанню визначення виконавця соціального замовлення.
В інформаційно-методичний матеріал про конкурс доцільно включити наступні розділи: мета програми, у рамках якої оголошується конкурс; тематика проектів і основні вимоги до них (які організації можуть брати участь, тривалість проекту, коментарі до їхнього оформлення, критерії оцінки проектів та ін.); типові види діяльності, які будуть фінансуватися; суми контрактів; перелік додаткових матеріалів до основної заявки. Громадські організації повинні також знати, що вони допускаються до участі в конкурсі лише в тому випадку, якщо підтвердять здатність самостійно або за допомогою спонсора профінансувати заздалегідь установлену комісією частину загальної вартості проекту.
Для конкурсної комісії, як і для робочої групи, що розробляє пакет документів, головним принципом діяльності є відкритість всіх процедур, тому на засідання комісії необхідно запрошувати журналістів, експертів, представників громадськості.
На підставі розгляду індивідуальних позицій членів конкурсної комісії шляхом відкритого голосування визначається переможець конкурсу (виконавець проекту).
Крок 5. Складання контракту (договору).
Виконавець соціального замовлення, визначений конкурсною комісією, заключає із замовником соціальний контракт (договір), що підписується обома сторонами. З моменту підписання контракту виконавець і замовник стають суб'єктами соціального замовлення й вступають між собою в правові відносини, які регулюються нормативно-правовими актами.
Елементами правовідносин у соціальному замовленні є:
Суб'єкт;
Об'єкт;
Зміст;
Суб'єкти соціального замовлення це замовник і виконавець як юридичні особи, які вступають у правові відносини між собою з приводу певних благ і мають певні права й обов'язки. При цьому замовником є орган державної виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, а виконавцем – НДО, що перемогла в конкурсі проектів.
Об'єкт соціального замовлення – соціальна проблема (комплекс соціальних проблем), що відбиває соціальні потреби певної цільової соціальної групи" [13; стор. 68–69]. Іншими словами: об'єктом соціального замовлення є все те, із приводу чого між суб'єктами виникають відносини (матеріальні й нематеріальні блага). Видами об'єктів соціального замовлення можуть бути:
Речі (спонукувані і нерухомі) – перехід права на речі відбувається з дотриманням формальностей (письмова форма договору; ноториальне посвідчення; реєстрація у відповідному державному реєстрі);
Гроші – у цивільному обігу виступають як речі і є юридично замінними;
Продукти творчої діяльності – це результат творчої, інтелектуальної діяльності, здобутки у науц літератури, товарні знаки, знаки обслуговування;
Послуги – результат діяльності, що не пов'язана зі створенням конкретного матеріального об'єкту, речі;
Робота – результат діяльності, що пов'язаний зі створенням матеріального об'єкту (договір підряду, побутового замовлення й т.п.)
Зміст відносин становлять права й обов'язки суб'єктів соціального замовлення, тобто права й обов'язки НДО й органа державної виконавчої влади або органа місцевого самоврядування, що виступають як замовник. Так, наприклад, замовник зобов'язується перерахувати певну суму на рахунок НДО й при цьому має право одержати звіт про використання наданих грошей. НДО відповідно до домовленості зобов'язується представити звіт про використання отриманих засобів і має право одержати звіт про використання наданих грошей. НДО, відповідно до домовленості, зобов’язується надати звіт про використання отриманих коштів і має право самостійно розпоряджатися ними для досягнення цілей проекту. Стосунки між суб'єктами соціального замовлення оформляються у формі договору або соціального контракту на виконання соціального замовлення. У контракті визначаються суб'єкти правових відносин, їхні права й обов'язки, вартість робіт і порядок розрахунків, а також порядок здачі й приймання робіт. У даному документі вказуються також терміни дії контракту й порядок вирішення спірних питань.
Контракт підписується вповноваженими представниками суб'єктів соціального замовлення.
Крок 6. Виконання соціального замовлення здійснюється відповідно до змісту соціального проекту, у якому дається календарний план основних видів діяльності, з урахуванням затвердженого кошторису витрат.
Крок 7. Оцінка результатів виконання соціального замовлення. Замовник здійснює моніторинг ходу виконання робіт і якості послуг, що надає виконавець. Якщо проект здійснений відповідно до умов контракту, то після його завершення оформляється акт приймання виконаних робіт. Цей документ підписується повноважними представниками суб'єктів соціального замовлення й служить підставою для перерахування громадській організації частини, що залишилася, основного фінансування, передбаченого соціальним контрактом.
На думку розроблників соціального замовлення в Україні, впровадження цієї технології призведе "до активного формування ринку соціальних послуг з реальною конкуренцією та тенденцією щодо підвищення якості, і зниженню витрат на надання соціальних послуг, максимальному наближенню до споживача. Тобто сприятиме досягненню максимального ефекту при мінімальних затратах".
* - Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Ресурсне забезпечення громадських ініціатив - Кіровоград:ІСКМ, 2008 - 100с., розділ 5
Сьогодні ні для кого не секрет, що молодь в нашій країні вживає алкоголь дуже часто. Як свідчать чисельні національні опитування, діти у віці 10-12 років вже вживали алкогольні напої. Статистика невтішна, але, як відомо, річ досить вперта. Тож, якщо продовжувати просто спостерігати за розвитком подій, можна допустити втрату майбутнього покоління нашої країни.
Ми спробували показати дітям та нагадати їх батькам відомі, але забуті види відпочинку для всієї родини, які не тільки корисні для здоров’я, але й об’єднують родини. І для такого відпочинку не потрібні великі гроші та будь-який допінг, в тому числі - алкоголь.
Реалізація проекту допомогла привернути увагу громадськості до проблем здорового способу життя нашої молоді та раціонального використання вільного часу підлітків. Також ми спробували змінити ставлення окремих груп підлітків до власного здоров’я і зробили перший крок у боротьбі з модою на «погані звички». Позитивним також можна вважати і те, що міська влада звернулася до нас з проханням поділитися досвідом організації роботи «вуличних тренерів», визнавши цей формат досить успішним.
Профілактичною кампанією «Я говорю алкоголю – ні!», що була реалізована за сприяння ІСКМ, ми намагалися змінити ставлення підлітків до вживання алкогольних напоїв. Наша організація прагнула продемонструвати підліткам і молоді можливість відпочивати і без алкоголю.
Для цього наша команда підготувала спеціальну групу «Стріт уокерів» або «вуличних тренерів», які мали стати справжніми друзями для юних мешканців спальних мікрорайонів нашого міста, в яких був реалізований наш проект. Задум був успішно втілений у життя – і «уокери» дійсно стали ініціаторами та організаторами багатьох веселих, цікавих та незвичних заходів для своїх юних друзів, які активно брали участь у всіх іграх та конкурсах, що були запропоновані нашими «уокерами». Під час своєї роботи тренери стикалися і з певними труднощами – пенсіонери, які полюбляють тихий відпочинок біля своїх будинків, не завжди схвально ставилися до активних ігор, спортивних естафет, в яких брали участь їх юні сусіди, а інколи і їх батьки.
* - НДО-Інформ №1(36), 2010р.
Даний курс адресований фахівцям, щоб допомогти їм оволодіти базовими знаннями та вміннями з розвитку громади. В результаті вивчення курсу „Розвиток громади" слухачі мають усвідомити роль громади в громадянському суспільстві з точки зору вирішення соціальних проблем на місцевому рівні.
Вивчення курсу „Розвиток громади" дозволить майбутнім фахівцям оволодіти наступними практичними вміннями:
• визначати та розуміти' потреби громади;
• визначати критерії сталості громади;
• налагоджувати стосунки в громаді на основі довіри та співпраці;
• формувати кореневі групи;
• розробляти програми з розвитку громади;
• залучати ресурси та союзників;
• фасилітувати процес розвитку місцевих громад.
Історичні етапи виникнення громадянського суспільства в Україні. Друга половина дев'ятнадцятого століття: роль товариства „Просвіта" в підвищенні культурного, освітнього рівня селянства; утворення перших кооперативів та кредитних спілок; спортивні та протипожежні спілки для молоді; спілки по навчанню селян методам господарювання. Початок 20 століття: розвиток осередків „Просвіти" на східній Україні; розвиток та поширення кооперативів; виникнення скаутської організації „Пласт". Деякі елементи громадянського суспільства у комуністичний період: неформальна мережа спільних об'єднань, спрямованих на задоволення певних потреб та прагнень. Сучасний етап: НДО як основа громадянського суспільства.
Громада як група людей, що об'єднана сталими взаєминами з метою покращення себе та світу, в якому вони живуть.
Види громад: сільська; сусідська; громади з особливими потребами (наприклад, громада людей з вадами зору); громади, що мають спільне етичне та культурне походження; громади, що мають спільне переконання або спільні інтереси.
Соціальний, політичний, економічний та культурний аспект життя громади.
Структура громади: серце - пересічні люди, які взяли на себе обов'язок працювати разом над поліпшенням громади; люди і організації, які працюють з „серцем" і з волонтерськими групами щоб стимулювати і підтримувати процеси розвитку громади; регіональні загальнодержавні владні структури, які створюють позитивне або негативне середовище для процесів розвитку громади; міжнародні сили та зовнішні умови, що впливають на розвиток громадянського суспільства.
Зв'язок між розвитком громади та розвитком громадянського суспільства.
Сталість громади як її здатність виконувати свої функції ефективно, результативно, впродовж тривалого часу.
Критерії сталості громади: економічне забезпечення, екологічна безпека, соціальна справедливість та добробут, залучення громадян та відповідальність, інституційна ефективність, культурна життєздатність.
Характеристика критеріїв сталості.
Економічне забезпечення. Здорова та диверсифікована економіка, що адаптується до змін, забезпечує економічний добробут мешканців. Наявність різноманітних бізнесових установ, безпечних для довкілля. Бізнес забезпечує освіту задля пристосування до майбутніх потреб, надає робочі місця та надає працівникам можливість мати право голосу у вирішенні цих питань.
Екологічна безпека. Збереження природних функцій, ландшафту, природних ресурсів. Стала громада знаходиться у гармонії з природними системами шляхом зменшення та переробки відходів з метою їх нешкідливої утилізації.
Соціальна справедливість та добробут. Підтримка прагнення людей до добробуту, безпеки. Забезпеченість товарами та послугами. Збереження різноманітних соціальних та культурних систем та уникнення соціальної напруги завдяки справедливому розподілу коштів та пільг.
Залучення громадян та відповідальність. Залучення громадян до досягнення консенсусу, громадянської відповідальності.
Інституційна ефективність. Вплив бізнесових установ, різноманітних групи представників громади, засобів масової інформації та пересічних громадян на процес управління через участь у ньому.
Культурна життєздатність. Використання громадою різноманітних установ та заходів задля збереження та збагачення своєї культурної спадщини.
Розвиток громади як шлях до розв'язання людських проблем, який допомагає групам людей налагодити стосунки на основі довіри, співпраці.
Процес змін людських систем, його основні аспекти: фундаментальна модель, критична маса, взаємозв'язок, створення позитивної альтернативи, конфлікт. Використання цих аспектів для підтримки розвитку громади.
Технологія вивчення та розуміння потреб громади.
Сприяння процесу змін, роль фасилітатора в цьому процесі. Використання напруги в громаді. Фактори, що спричиняють підвищення напруги; конфлікти між особами та проблемами; невідповідність прав та обов'язків; відчуття ізольованості; потреби створення місцевої економіки; потреби створення можливостей для розвитку особи; криза молоді, тощо. Сприяння консультаціям.
Збереження єдності та здорових взаємин між людьми: сприяння формуванню кореневих груп; формування спільного бачення.
Практичні аспекти діяльності громади як постійний процес її розвитку: напруга, спілкування і консультація, розбудова кореневої групи, програми розвитку, залучення ресурсів та союзників, створення організації.
Напруга в громаді як джерело змін у ній. Перешкоди, котрі можуть виникнути, якщо напруга не буде проявлятися. Шляхи виявлення напруги, усвідомлення проблем.
Спілкування як умова для виявлення напруги в громаді та ідентифікація широкого спектру проблем та ідей. Консультування з людьми, які відіграють ключову роль в житті громади.
Кореневі групи як громадська комісія, створена для розв'язання певної проблеми, що стосується громади. Структура кореневої групи. Визначення групою напрямків дії і послідовне згуртування інших груп.
Програма як певний розпорядок роботи та поведінки, сформований професіоналами (елітою громади) для членів громади. Програмний цикл: оцінка потреб і постановка цілей; укладання планів; впровадження (діяльність); моніторинг і оцінка.
Розробка програм з розвитку громади: дослідження шляхом участі; планування та оцінка; налагодження стосунків з людьми; пошук ресурсів; створення ефективних організацій розвитку громади.
Шляхи залучення ресурсів та союзників. Роль громадських фондів в процесі забезпечення розвитку громади.
Виникнення організацій як реальний символ змін в громаді. Організація як центр концентрації зусиль громади. Еволюція розвитку організації- від професійного контролю і керівництва через створення можливостей перейти до контролю над процесами розбудови громади членами самої громади.
Заходи по захисту процесів розвитку людини та громади.
Вітчизняний та закордонний досвід розвитку громади.
Література.
1. Громади України: на шляху відродження. / Відповідальний за випуск К Гуріненко—К.: 2002.
2. Гураль П. Через розвиток територіальних громад -до громадянського суспільства. // Науково-практична конференція „Громадянське суспільство: досвід та філософія розвитку в сучасній Україні" / Тези доповідей. Львів: 2002,27-29 травня.
3. Мавко П. Прояви та форми громадянського суспільства у самоврядних територіальних громадах України: досвід програми „Партнерство громад"
(1999-2001 рр.). // Науково-практична конференція „Громадянське суспільство: досвід та філософія розвитку в сучасній Україні" / Тези доповідей. Львів: 2002, 27-29 травня.
4. Практичний посібник для тренерів з розвитку громади. / За ред. Гуріненка К. - К.: Ай-Бі, 2002.
5. Розвиток сільської громади через активізацію використання інтелектуального потенціалу громади. // Науково-практична конференція „Громадянське суспільство: досвід та філософія розвитку в сучасній Україні" / Тези доповідей. Львів: 2002, 27-29 травня.
6. Софій О., Кліманська Л. Громада. Громадянське суспільство. Держава. // Науково-практична конференція „Громадянське суспільство: досвід та філософія розвитку в сучасній Україні" / Тези доповідей. Львів: 2002, 27-29 травня.
7. Фонды для локального сообщества. / Дайджест. -К.: Центр филантропии, 2000.
* - посібник "Програми підготовки кадрів для системи інформаційно-методичного забезпечення процесу вирішення соціфльних проблем на місцевому рівні", с.6
На сайті 84 гостей та користувачі відсутні