Висновки аудитів

Аж до сьогодні в більшості громад у всьому світі старійшині! громади вважаються першочерговим джерелом мудрості й досвіду. Старійшини в кожній групі відповідальні за належне підтримання культурних традицій. З огляду на це. найстаріших членів громади шанують як першочергових піклувальників за безперервний процес розбудови стабільності й розвиток громади.

Однак у сучасному висококонкурентному індустріальному суспільстві, на зразок нашого, існує тенденція звужено характеризувати старших членів громади, приклеюю­чи їм ярлик люди похилого віку, і як наслідок цього, старші люди виявляються відсто­роненими від виру життя й діяльності, їхні потенційні внески в суспільство стають втраченими як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь. Понад те, оскільки ми дозволяємо сприймати старших громадян як таких, що не мають достатньої еко­номічної мобільності, як таких, чиї потреби в соціальній та медичній допомозі постійно зростають, то про старших членів громади часто думають як про витратну статтю й без того напруженої економіки. Іншими словами, людей похилого віку нерідко бачать про­сто як отримувачів послуг і чеків соціального забезпечення. Як наслідок такої коротко­зорості ми й далі позбавляємо себе їхньої справжньої сили, їхнього внеску в послабле­ну громаду.

А цього допускати не можна. Наприклад, подумайте про досвід членів одного центру людей похилого віку:

• Щойно пенсіонер приходить до будинку для людей похилого віку, адміністратор і працівники відчувають, як від нього розходиться депресивність; і так щоразу. коли хтось новий залишає свою громаду. Як реагує центр? Хоча перше по­коління мешканців будинку вже пішло, у ньому залишилася дуже добра тра­диція: центр налагоджує різноманітні партнерські зв'язки з бізнесом, парковою системою, місцевими асоціаціями тощо, через які людина прив'язується до своєї нової громади. Мешканці мали зв'язки з місцевим парком, де двоє чоловіків по­ливали рослини й дерева й наводили лад. Деякі інші мешканці співпрацювали з місцевою асоціацією в будівництві ігрового майданчика. Кілька мешканців бу­ли зв'язані з місцевим дитячим садком. Інші члени групи зібрали розважальну трупу й відвідували місцеві церкви й школи, влаштовуючи вистави з афроамериканської історії. Завдяки такому відчуттю відновленої громади, мешканці бу­динку для людей похилого віку змогли усвідомити, що вони й надалі лишають­ся цінними членами громади. (Парк Лінкольна)

Звісно, не всі інституції діють так творчо й відповідально. Насправді сьогодні більшість інституцій у нашому суспільстві побудовані таким чином, щоб досить одновимірно відповіда­ти проблемам (як вони їх уявляють) літніх "клієнтів", яким ці інституції покликані служи­ти. Як наслідок, інституції вирішують головним чином медичні проблеми пенсіонерів і цілком зневажають (або навіть служать відмиранню) можливих внесків старших громадян, які можуть і досі бути значно корисніші, до великої громади, що в ній воші живуть.

Відповідальні громадські організації можуть допомогти звільнити виштовхнутих із громади старших мешканців від ізоляції, започатковуючи проекти, що належним чином використовують унікальні таланти й уміння старших громадян. Тільки уявіть, що може статися, якщо всі ми почнемо творчо думати про літніх людей нашої громади, і не з по­гляду їхніх потреб і недоліків, а з погляду того, які особливі справи вони можуть присвя­тити всій своїй громаді.

* – джерело:  Джон П. Кретцманн, Джон Л.Макнайт “Розбудова громад за рахунок внутрішніх ресурсів. Шлях до відкриття й мобілізації ресурсів громади”, Київ, 2006 рік